Читати книгу - "Кривава повня, Анна Ліє Кейн"

Ґрейн підібгав губи і ще раз озирнувся. Кіра була налаштована рішуче. А у мене вже починали тремтіти пальці від напруги.

- Та що відбувається, Ґрейне?

Чоловік подивився мені в очі та усі слова застрягли у моєму горлі. Ці очі вабили мене, неначе оазис манить до себе спраглого мандрівника у пустелі. І я не могла пручатися цьому потягу.

А найжахливіше те, що я бачила відображення цього почуття у рубінових очах навпроти.

- Будь ласка, чекай тут! - вимовив Ґрейн, ніби вибачався. Він відкрив двері, пропускаючи мене у нашу кімнату: - Я скоро повернусь!

Я не змогла більше сперечатися. Зайшла у кімнату і повернулася спиною до охоронця. За секунду почула як ззаду закрилися двері.

Перевівши подих, я пройшла до ліжка, сіла на нього та вперла руки ліктями у коліна, а долонями закрила обличчя.

Я більше не могла пручатися і брехати самій собі. Я відчувала демонічний потяг. І це почуття народилося у мене в ту мить, коли я вперше побачила Ґрейна. Зустрівшись із ним поглядом я вже зрозуміла, що цей демон - моя доля. Але пручалася, не бажаючи помічати очевидне.

І чомусь зараз я відчувала себе дурепою. Але водночас найщасливішою дурепою. Я зустріла свою половину так далеко від дому! І якби не ця справа ми взагалі могли ніколи не зустрітися.

Я ледь змогла повернути думки у правильну сторону. Вони неслухняно звертали у бік червоних очей чи мужньої статури.

Я піднялася з місця та пройшла до вікна. Схрестила руки на грудях, намагаючись зрозуміти куди міг податися Ґрейн. Магмобіль стояв на тому ж місці. Значить, він десь поруч. Захотів обійти територію?

Щось в образі Ґрейна мене нервувало, змушувало раз у раз неспокійно здригатися. І попри те, що я була впевнена, що він не завдасть мені шкоди, я все ж не могла зрозуміти що мене тривожить.

І що це за запах?

Я так сильно задумалася, що забула про настанову Ґрейна розгорнути щит. А запах хвої та жовтцю я просто проігнорувала, розмірковуючи. Лиш коли я усвідомила, що це сильне снодійне, яке зараз просочується через вентиляційний отвір та наповнює кімнату, було вже пізно.

Я швидше закрила собі ніс і рот. Звела щит. Але я вже встигла отримати значну дозу диму. Перед очима все попливло. Стіни почали плавитися і змінювати форму. Я намагалася дійти до ліжка, але підлога вже хиталася як палуба корабля. Я впала на підлогу, намагаючись згадати хоч одне з заклинань, які показувала Елері, але думки плавилися та тікали з голови. Позаздрила цілителям, які могли б вивести отруту.

А потім зрозуміла, що треба швидше подати сигнал. Треба покликати Ґрейна. Треба…

Я кліпнула, не розуміючи як моя голова опинилася на підлозі. Я не могла більше навіть поворушити пальцями, не могла відкрити рот. Тіло не було мені підвладним.

А потім я втратила можливість бачити. Свідомість поринала у темряву.

Майже занурившись у глибокий сон я почула далекі голоси. Здається, кричав Дорайн. І чого він галасує? На нього це взагалі не схоже. Друг постійно спокійний та виважений, лише іноді гарчить, а щоб кричати… Насниться ж!

Були і інші голоси. Крайт? Батько?

Та чого б Їм згадувати про мене?

Я не розібрала слів. І не змогла б відповісти навіть якби хотіла. А потім я зовсім втратила відчуття часу, і розчинилася у чорній порожнечі.