Читати книгу - "Принади життя чорної відьми, Кілі Каель"

Вперше підлеглі Кігтя працювали злагоджено, дружно і не сперечаючись. Хоч як це смішно це звучало, але їх згуртували змії.

На ранок, коли майже всіх полозів зібрали і вивезли в ліс, втомлені і спантеличені, чоловіки сиділи в барі і пили ель. Хоча тільки наступив світанок і Кіготь пияцтво не вітав, але сьогодні зробив виняток. Людям було необхідно трохи охолонути та розслабитися.

- Так, ось жодного разу не подумав би, що нас усіх так легко можна перебити, - зітхнув Фрост.

- Ти про що? - підвівся втомлений головоріз, Здоров'як Джо, який отримав своє прізвисько за габаритні розміри.

- Якби змії були отруйними, більшість наших просто б не врятувалися. А що це означає?

- Що відьма не має наміру вбивати, - бурчав Джо, сьорбнувши напій. - Якого біса Кіготь узагалі поліз до цієї баби, якщо вона нам не ворог?

- Не твоя собача справа, - гаркнув Кіготь, спускаючись зі сходів.

Вигляд у нього був справді змучений і хворобливий. Воно й зрозуміло - всю ніч вивертатися навиворіт, які еліксири не пий. Отруту Каліста готувала на славу – легше чоловікові стало лише півгодини тому. Хоча міг і передбачити. Мстива таки трапилася чаклунка і зовсім не романтична.

- Хоче він її, - усміхнувся Фрост, ігноруючи буркотливого ватажка.

- Таку будь-хто захоче, та тільки від неї мороз по шкірі, а яйця - у трубочку. Ні, краще звичайну дівку разок полюбити. А так ще й не впевненим будеш, доживеш до сніданку чи ні.

- Ну, от і шукай звичайну, - фиркнув Кіготь, скривившись. – А мені відьма – якраз те, що треба.

- Ти, Кіготь, мужик звичайно залізний, та тільки вона ж тепер тобі ні під яким приводом не дасть. Вона хоч і відьма, та все ж таки баба. А вони, сам знаєш, які всі горді й уразливі. Ти ж її, мабуть, образив, принизив при всьому чесному народі, зіпсував репутацію.

- Не встиг, - розчаровано пробурчав Кіготь.

- Та гаразд? - розреготався Джо, не соромлячись у висловлюваннях. - Ми тут купу змій вивозили, ти мало не здох, а її так і не трах…

- Заткнися, - гаркнув Кіготь, гримнувши чашкою елю об стіл.

- Ну, тоді в тебе тільки один вихід, - посміхаючись, відкинувся на стілець Джо, ні крапельки не злякавшись і не зніяковівши. Друзям іноді можна.

- Доведеться вибачатися, - посміхнувшись, зітхнув Фрост.

- Доведеться, - скривившись, вимучено промовив Кіготь і щиро посміхнувся: вдалося ж чортівці провести його. Тепер жінку він бажав удвічі сильніше.

Вдома Каліста нагодувала Кузю солодощами до відвалу – заслужив. І рушила спати. Адже треба рано вставати – покупці чекати не люблять. Хоча останнім часом, через непередбачені події, вона відкривала свій магазин із запізненням. І думка найняти працівника стала нав'язливою ідеєю. Вона справді хотіла виспатися. Але хто ж дасть?

Вже через кілька годин у її двері постукав наближений Кігтя, Феймер Фрост, з величезним букетом квітів. Не варто казати, що не виспана скривджена жінка набагато небезпечніша за будь-яку катастрофу? От і Каліста не стала скупитися коли насилала порчу на чоловіка, бажаючи йому невдачі на весь день до заходу сонця. Якісна така порча. А вже відчиняти двері і зовсім не збиралася.

Непроханий гість пожалкував про свій візит уже через кілька хвилин, коли на його голову з даху впала грудка бруду і листя, плече обгадав птах, звідки не візьмися, вилетів рій бджіл, а ще він встиг послизнутися і вивалятися в багнюці, пережити напад дворових псів, попасти під колісницю і дощ із нечистот... зрозуміло, що все-таки діставшись до будинку живим, він замкнувся в кімнаті, розсудивши, що, нікуди не вибираючись, цілішим буде. Але і там його крім невдач нічого хорошого не чекало.

Так що вранці наступного дня, добряче пом'ятий, опухлий і зі зламаною рукою, Феймер Фрост доповідав Кігтю, відзиваючись про Калісту зовсім не мило.

- Ти вже пробач, але тільки до твоєї відьми я більше не підійду. Жити хочу і бажано довше. А ця сука...

- Ти акуратніше у висловлюваннях! – рикнув Кіготь, розглядаючи чоловіка.

- Не можу. Ти навіть не уявляєш, що зі мною трапилося. І це справа рук твоєї... жінки, - вчасно виправився Фрост під похмурим поглядом Кігтя, розповідаючи про всі свої пригоди.

- Цілителя виклич. Оплачу, – тарабанячи пальцями по столу, кинув Кіготь, задумавшись.

Мабуть, одними квітами тут не відбудешся. Та й договору варто було б дотримуватися... Що там вона хотіла? Трьох хлопчиків із борделю? Ні, все-таки, навіть у думках це звучало дратівливо.

- І ще, щоразу, коли відьма з'являється, Хлоя Рейно як крізь землю провалюється. Мої хлопці довго за нею спостерігають, - і на питливий погляд Кігтя закотив очі. - Амулетами їх обвішав, щоб не вирахувала. Удавить же, шкода.

- Про щось таке я й думав. Дівчина або дуже добре ховалася, або її місце зайняла відьма.

- Скоріше друге. Не могла вона так добре освоїти сили і жодного разу не попастися, навіть якщо потомственна була і сім'я покривала. Я справки навів – заклинання серйозні, такі не кожен темний засвоїть.

- Все цікавіше і цікавіше, - заінтриговано посміхнувся чоловік.

Наступні дні Каліста випробовувала на собі всі принади романтичних вибачень: квіти, солодощі, прикраси... Надлишками гордості і наявністю дурних принципів вона не страждала, тому забирала подарунки, не соромлячись відправляти до чорта службу доставки Кігтя. А коли він все ж таки зволів з'явитися власною персоною, зачинила перед самим носом двері. Відьма була вперта і бачила, що чоловік уже в неї на гачку, але легко здаватися не збиралася. І може факт власного викрадення вона вже прожувала, тим більше, що за всі незручності помстилася з лихвою, але обіцяну плату за виконану роботу так і не отримала. Тож не дивно, що жінка злилася все більше. У боржниках у неї ходило багато хто, та тільки не довго.

Відьма так само допомагала «невтішній» вдові Селені з приготуванням солодощів, працювала в лавці, розширюючи асортимент, малювала на папері ескізи одягу, сподіваючись, що Грей Мосс прийме її пропозицію, готувала мило та шампуні з «секретом», а саме сьогодні уночі вирушила на свою основну роботу…