Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"

— Тримай язик, як я! дивись, отак! Роби так язиком!

І вкручував глибокого цілунка! Гай-гай, Ромео — то лиш жалюгідний дівич! троянд драбина! смертельний подвиг! он поглянь на Жюля у візку і на його уроки гри на флюгельгорні! от забавлявся! ото життя!

— Отак язиком, отак! тепер ти! Ось дивись!

І Джульєтти на канапі! і свіжі, й тремтливі! ще й голісінькі! і шістнадцяти не буде! п'ятнадцять!.. на флюгельгорні! з закрученими язичками… вльооо!… вльооо! наче нявчать.

А той немитий опецьок іще скиглив!

Не заперечую, він був нещасний, визнаю! визнаю! він шукав ласки… що ж! але коли він мене пантеличив, можна сказати, і я кажу, це коли шукав, із ким злягтися, та не з гарненькою й пухкенькою!.. де там! ні! з якоюсь рум'яненькою гарненькою красунечкою!.. аякже! западав на незугарну, з відхаркуванням!.. що тільки-но з лікарні, ще й недолікована… Овва! Оце мене обурювало! Мене — лікаря, анатоміста, гігієніста! фетишиста досконалих тіл! мене це не обходило, звичайно! але обурювало!

Бачите, які в нас різні смаки!

Йому світ клином зійшовся на Мандаринці! на його Мандаринці!

— Та тобі аби м'ясо! Чав! Чав!.. і далі ляпав красунь по сідничках!.. зі злістю!.. а ті собі тішилися! визнаю! визнаю! ще й хвицали! пирскали! стегнами колихали!.. здригались!.. повні снаги!

Він проголошував:

— Цих дівчаток вигодувано на тістечках Сент-Оноре, на вершках! на вершках!

Виробляв що хотів, отой опецьок Жюль! Мистецтво! нехай! флюгельгорн! нещастя!.. Я ні на чому не грав… усе — музика!.. Тільки трохи на піаніно лівою… не гучно… крім того, я не був брутальним! коли згадати дам! там треба не тільки чар, треба ще й гарячу кров, акордеон на бійні, от їхній смак… бо я, моя натура — то оперета… я багато розтинав, звичайно, але яка з небіжчиків розвага… знаходжу щастя тільки в опереті — грайливій, легкій, шелест суконь, зухвалій, але в міру… Якби комусь позаздрив, то Маленькому герцогу… Періколі… Став би я якогось дня несамовитим, то було б дамам до смаку, а мене б гидило, що вони надто люблять кров!.. а доки до того дійде, тепер, зі склеєною дупою, я собі міркую… міркую… у казематі, вдесятеро чорнішому, ніж Жюлева майстерня… який уже там газ у біса!.. які там лампи!.. які там дівчата!.. Тільки сочаться стіни! удесятеро гірше, як у Жюля! Подивився б я на нього в такій тюрмі, як ця! А що? із флюгельгорном або без! Грав би жалібних пісень! свіжо б виглядав! з такою пащекою!.. чи й тут би горлопанив? чи сурмив би у флюгельгорн? чи зворушив би моїх сусідів?.. чи пройняв би жалем?.. чи пробив би стіни?.. у вальсі… усіх! усіх інших!.. моїх!.. виказників-шакалів… у польці… отоді усі прийшли б…

І у такт! правда ж? у такт! не так, як я, зі склеєним задом!.. ні отой у гондолі!

Останні рими у вихорі! вихрові! три такти! чотири такти! жваво! жваво!

А щодо Жуляки, коли про нього мова, про брудного засранця, він людей мордує і розважається! от де різниця в наших вдачах!.. два характери!.. Прилетів би до нього янгол, він би й з ним повівся гірше, ніж із рибиною на сковороді!.. Не міг, щоб красуньок не принизити, не скривдити… або вкладав поряд молоду зі старою… теж для міфології!..

— Не рухайтесь, богинечки мої!.. Тісніше!.. Притуліться як слід, пташечки!..

У неймовірних позах.

— Їх з ріпи вирізьбити б, чуєш? із ріпи! а не в бронзі! у саксенській! із ріпи! О, мій Олімпе! якби ж то мені піч!

Він уявляв свої моделі тільки в глині, із печі! хтось його відволікав… зазирав у вікно…

— Це що таке?.. що?.. ви?.. піддивляєтесь?.. На дупи зиркаєте?.. на дівчат? на красунь? ні?.. Месьє захоплюється пластикою?.. не пластикою?.. Намалювати вам герань?.. Гуашшю?.. Вам все одно? Тоді не заважайте!..

І нишпорив під канапою… мав там запас гуаші… і гукав звідти:

— «Перехід Червоного моря»?.. Який мотив? Як?.. Який мотив?.. Щоб яскраві кольори?.. Синє? жовте? чи вам подобається блідіше? геть бліде?.. Є! Маю! німфи!

Бач, швидко все знаходив, не барився!

— Дві тисячі!.. Удома будете дивитись, що до чого!.. час митця безцінний!.. нічого не тямите!.. вам не тільки продай, а ще й розкажи!.. що за манери! ви що, не бачите, у мене голі дами!

Пристойність!

Бувало, клієнтів виганяв десять! двадцять разів! цілком вартісних клієнтів! надзвичайно люб'язних персон!.. спантеличених його манерами!.. весь час напідпитку… ба гірше! гірше! навіть не впізнавав! бувало… лаяв!.. і саме тих, хто справді цінував його мистецтво!.. в яких усі салони затикані його творами! які купували тільки в нього! сотні статуеток… фрески!.. знаходили йому виправдання… усе йому прощали, майже все… Часом стоять, чекають… бояться підійти, стоять на розі, дехто, траплялось, тричі Гірку обійде, доки наважиться підійти до вікна… їх багато мене знали… чекали мене у сквері Вінтимільї, чигали… як повертався з диспансера…

— Який він сьогодні?

— Мерзенний!

Усе одно мало не поклонялися.

— А п'яний?

— Гай-гай!

Я завжди йшов вулицею Кюстіна… провулком Пілона… Вінтимільї… дякували мені… а іншим разом траплялося, коли не дуже п'яний… коли хороший настрій:

— Заходьте, пані та панове! Прошу! Частую кавою! навіть у Абетца такої нема! Пригощаю!

І правда! мокко! та не всі наважувалися!.. Жюлева люб'язність?.. краще постояти перед вікном… пили каву стоячи…