Читати книгу - "День падіння з висоти., Лія Серебро"

Лідія заметушилася зі швидкістю електровіника. Стала всупереч своїм планам збирати підсохлі букети з вази. Звідкись дістала ганчірку для пилу і спрей з очищувальним засобом. Здавалося, що вони завжди були в неї в кишені або під рукою в кожному кутку будинку.

-Я не лізу взагалі у ваші справи... Робіть, що хочете... У багатих свої примхи. Але Олександр Олександрович... - бурчала вона собі по ніс. - Він завжди мене вичитує, якщо речі лежать не на своєму місці.

-Ну так ви та для того тут, щоб підтримувати порядок! - з усмішкою відповіла я, спостерігаючи за нею.

   Вона безумовно щось недоговорює. Безумовно боїться його і так само залежить від настрою Олександра. Умілий маніпулятор підігнув під себе і хатню робітницю. Це ж очевидно неозброєним поглядом.

-Я спати... - позіхаючи, проінформувала я Лідію.

-Ви не будете чекати Олександра? - ніби між справою запитала вона.

-Мені не спати до його приходу? Ви це хочете сказати?

-Ні в якому разі! - винувато посміхнулася Лідія.

-І ви йдіть спати. Щось ви погарячкували, з нічним прибиранням у будинку! - наказала я їй.

-Ви ще раз вибачте мені... - нарешті призупинилася вона. - до мене справді щойно дійшло, що я лізу не у свої справи...

-Так! - відрізала я. - По-моєму, ви сильно сприймаєте близько до серця мої зауваження. Давайте удамо, що цієї розмови не було. Нехай усе буде, як і раніше. Ви виконуєте свої обов'язки, а я вже надалі буду делікатніше коригувати ваші дії.

-Я погано знаю вас і зовсім не довго, я не вмію розбиратися в людях. Досі не навчилася. Шостий десяток пішов, а місця в цьому житті так і не знайшла собі... - з жалем відповіла Лідія.

-А як давно знаєте Олександра Олександровича? - раптом спитала я.

-Його батька добре знала, ох і владна людина була! Усі по струнці в нього ходили! Сашу він на короткому повідці тримав. Його матір не підпускав ні на крок до виховання сина. Сашко хотів бути моряком далекого плавання...

  Лідія чомусь уривчасто хихикнула, очевидно від спогадів, а я завмерла на місці, не бажаючи її перебивати.

-Батько був хорошим кардіологом. Лікар від бога!  Сина свого пристрасно бажав долучити до цієї справи. Саша опирався спочатку, до бійок і скандалів доходило. Потім змирився, став вчитися і витягнув на червоний диплом. Дуже світла голова в Олександра Олександровича! Після, батько пишався досягненнями сина і навіть пророкував йому високих досягнень у лікарській справі!

-А де зараз батько? Вони спілкуються?

-Ви так кумедно шепелявите, Вероніко! Ой! Вибачте! - вона прикрила рот рукою. - Він помер. Інсульт. Намагався сам собі допомогти та відмовлявся від допомоги колег. Ох уже й характер упертий. Так і не зміг вибратися...

-А ви, вибачте за цікавість, ким були його родині?

  Запитання я поставила не даремно, вона вкрилася всіма кольорами веселки й опустила голову.

-Яка вже різниця? Батька його немає в живих, а про мертвих або добре, або нічого говорити не треба...

-То є ви не любили його? Ну я маю на увазі не дуже то й поважали? - уточнила я.

-Напроти! Дуже навіть поважала і любила! - заперечила вона. - Не хочу псувати його світлу пам'ять своїми одкровеннями, та й Олександру це не сподобається, якщо дізнається.

-Ви були його коханкою? - осінило мене.

-На той момент, коли я стала нею, то в їхній родині вже давно був розлад. З дружиною він не спав, а Олександру було шістнадцять років. Його батька з матір'ю практично нічого не пов'язувало. Він часто залишався в лікарні на нічні чергування, а я тоді працювала медсестрою в процедурному кабінеті... Господи, якої ж гіпнотичної краси був його батько... Важко було встояти перед ним...

   «Ну й діла! Олександр не міг нікого знайти до себе в дім, крім неї? Стільки охочих, а він віддав перевагу коханці свого батька!» - подумала я про себе.

-А Олександр сам то в курсі про ваші пригоди з його батьком? - поцікавилася я.

-Думаю, що здогадується! Але жеврію, все ж таки надію, що він так і продовжує вважати, що у мене з його батьком була всього лише міцна колегіальна дружба... - продовжувала виправдовуватися вона. - Тому й взяв мене сюди - це хороша надбавка до пенсії. Він уже такий дорослий, але разюче схожий і характером, і зовнішністю на свого батька... Я по-материнськи люблю його, як сина. Ви вже не ображайте його, прошу вас!

-Ви про що??? - я знову розсміялася зі здивуванням.

-Боюся, що ви на гроші його повелися. І з ним, заради свого добробуту... - видала вона без крапельки збентеження, яке було в ній раніше.

Ви про всіх такої думки? З його батьком теж заради грошей були?

-Та які там гроші, що тоді лікарі? Копійки отримували! Тільки на коньяк із цукерками й вистачало! - заперечила вона.

-А про кохання коли-небудь чули? - із сарказмом запитала я її.

-Ви точно кохаєте його?

-Ви так питаєте, ніби Олександр не гідний кохання!

-Я кажу так, бо переживаю за нього як за сина!