Читати книгу - "Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева"

 Я прокинулася вже вранці й моментально підскочила на ліжку. Поруч зі мною на сидів Мін і розглядав мене.  

- Що сталося? - запитала, нічого не розуміючи і намагаючись пригадати, що було вчора ввечері, і чому зараз він опинився поруч зі мною. 

- Ти знепритомніла. 

- Чому я тут? 

- А куди я, по-твоєму, мав тебе принести?   

 Озирнулася на всі боки і зрозуміла, що я у себе вдома.  

- Точніше, чому ТИ тут?  

 Невже він ночував у моїй кімнаті?   

 Сидів Мін на ліжку з ногами... Я глянула на його трохи скуйовджене волосся. У мене було кілька подушок і сусідня з тією, на якій спала я, теж була зім'ята.   

- Як я міг тебе залишити з ним?  

 Мін кинув головою в бік дверей.  

- Коли я його бачу, у мене зуби сверблять, - зло прошепотів, продовжуючи дивитися на двері.  

- Зуби? - не зрозуміла я, прагнучі не думати про сусідню подушку, намагаючись відтворити події вчорашнього вечора, і чому знепритомніла. 

 Я була з Міном у нього вдома. Потім він проводив мене додому. Тут на мене чекав черговий скандал.  

 Краще б не згадувала. Стало страшно і...   

 Якщо Мін тут, чим усе закінчилося? Я із занепокоєнням окинула його поглядом. Ні синців, ні саден на обличчі. Він же не постраждав?  

- Ясна і зуби, - промовив Джи Мін.  

 Я бачила, як міцно Мін зціпив зуби, і жовна виступили на щелепі.  

- Хочеться стерти з його обличчя цю неприємну посмішку.  

 О так, я згадала цю посмішку. Що дядько кричав мені в обличчя?  

- Тоді, може, кулаки? - обережно перепитала. - Зазвичай кажуть: руки сверблять... Якщо щось хочеться зробити. Якщо когось хочеш ударити...  

 До чого тут зуби і ясна? І зуби не сверблять.   

- І кулаки теж, - відповів Мін, глянувши на мене. - Коли я злюся, у мене, чомусь, чешуться ясна, - пояснив він і усміхнувся.  

 Я мимоволі перевела погляд на його губи і на оголений верхній ряд білих рівних зубів. Йому можна було зніматися в рекламі для якоїсь стоматологічної клініки або в рекламі зубної пасти.  

- Де дядько? - запитала із занепокоєнням.   

- Був у лікарні, але вже повернувся. Йому наклали гіпс.  

 Я злякано глянула в очі Міна.   

- Не переживай, - запевнив Джи Мін, бачачи мою реакцію на свої слова. - Жити буде. Якщо що: він упав зі сходів.   

- М?  

- Лікарям так сказали. Лягай. Не переживай за нього. Про нього тобі варто турбуватися меншою мірою.  

- Я не про нього турбуюся. Що, якщо він заявить у поліцію?   

- Не заявить.  

- Він зробить це. Скаже, що ти вдерся в його будинок і побив...  

- Джи Йон, - промовив Мін, обіймаючи моє обличчя руками.   

 Я немов зачарована дивилася в його очі. А серце моє готове було вистрибнути з грудей.  

- Він не зробить цього, - продовжував Мін.  

 Після його слів мені раптом стало спокійно і легко. Чи то від того, що я бачила в очах Міна спокій і впевненість, які передалися мені, чи то він володів якоюсь магією. Навіть серце перестало битися так сильно. 

- Лягай. Я побуду поруч.   

 Мін відпустив мене, і я знову лягла.   

- Хочеш, я зроблю так, щоб дядько зник? - запитав він.  

- Ні. - Я знову підскочила на ліжку і сіла. - Що ти таке кажеш?! Не смій. Не потрібно калічити через нього своє життя. Я не хочу, щоб ти потрапив через це за ґрати.  

- Гаразд. Не хвилюйся так.    

 Мін усміхнувся і вклав мене назад, укривши ковдрою.   

 Щойно моя голова торкнулася подушки, я перевела погляд на вм'ятину по сусідству.  Зовсім поруч. Він був від мене так близько. Я дотягнула край ковдри до обличчя і зарилася в неї носом.   

 Цікаво, Мін лежав під чи на моїй ковдрі? Вона в мене одна.   

 Я обережно глянула на Джи Міна. Він продовжував дивитися на мене.  

- Хочеш запитати в мене, де я спав? 

- Я й так знаю, де ти спав, - промовила і уткнулася обличчям у ковдру.   

 Але от, чи знає дядько, де ночував Мін?   

- Дядько вб'є мене, - прошепотіла.  

- Не вб'є. Я йому не дозволю.  

 Чому мене вже не дивує те, що Мін почув, про що я прошепотіла?  

- Адже він і тітка знають, що ти тут? - запитала, виринувши з-під ковдри.  

- Знають. 

- О, господи, - простогнала я, втомлено прикривши очі.  

- Дядько надто гостро відреагував на ймовірний факт втрати тобою цноти, - промовив Мін, і я глянула на нього.