Читати книгу - "Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева"

 Але потім сховала обличчя, сховавшись із головою, відчуваючи, що почервоніла. Не від спогаду про те, що говорив дядько, а від того, що сказав Мін. Стало чомусь соромно.  Перед Міном.   

 За що мені таке? Адже ми навіть не цілувалися. Але всі навколо думають, що ми зустрічаємося і вже переспали.  

- Я поговорив із твоєю тіткою і дядьком, усе їм пояснив. Твій дядько шкодує про свій вчинок. Тому він не буде ні на кого заявляти в поліцію.  Відпочивай. У тебе вчора був важкий день. І... не вкривайся з головою. Тобі ж нічим дихати. Чуєш мене?  

- Чую, - відповіла я і перевернулася на інший бік.  

 Тепер могла трохи виринути з-під ковдри.  

- Що ти робиш? - запитав Мін.  

- Відпочиваю.  

- Чому ти ховаєшся від мене під ковдрою?  

- Чому вчора ти не пішов додому? - запитала, не збираючись відповідати йому на запитання.  

- Мг... - протягнув Мін, немов кажучи: ось, значить, як. - Не потрібно ховатися від мене, - додав, продовжуючи говорити про своє.  

- Дякую, що не пішов додому, - промовила я, не обертаючись до хлопця.  

 Пауза. Мін промовчав. Мабуть, він дивився на мене, точніше, на той замет із ковдри, який я спорудила зверху над собою.  

- Ти вкотре приходиш мені на допомогу в той момент, коли мені потрібна ця допомога. Ти справді завжди поруч, навіть коли тебе немає.  

- Я повинен був упевнитися в тому, що з тобою нічого не трапиться. Ти так не хотіла йти додому.  

 Розвернувшись до Міна обличчям і виринувши з-під ковдри, проговорила:  

- Я завдаю тобі багато клопоту.    

- Це не страшно. Не так вже й «багато». І це зовсім не клопіт.   

- Хто ти?  

 Мін якось навіть змінився в обличчі. Моє запитання застало його зненацька? Чи він не зрозумів мене?  

- Що? - запитав він трохи розгублено.  

 Так, він розгубився.   

- Ти ангел? Ти мій ангел-охоронець?  

- Я далеко не ангел, - відповів Джи Мін із таким серйозним виразом обличчя, що це викликало в мене усмішку.   

 Часом на якісь слова він так серйозно реагує. І зараз у мене було відчуття, що Мін дійсно ангел, але «спалився», і я спіймала його на гарячому. Мін навіть погляд відвів убік на якусь мить.  

 Я сіла на ліжку і нахилилася до Джи Міна, наблизившись до нього, заглядаючи в очі.  

- Чи демон? - Мін підняв на мене очі. - Пані Хван назвала тебе «милим демоном».  

- Що за дурниці? Я людина, - промовив він трохи невдоволено. - Якщо виспалася, піднімайся вже.   

- Я пожартувала.   

 Мін піднявся з ліжка. Він попрямував до виходу, і я злякалася. Він хоче вийти з кімнати?   

- Ти куди?!  

 Мін обернувся, незрозуміло глянувши на мене.  

- Хочеш переодягнутися при мені?   

- Що? Ні... Ти можеш просто відвернутися... Ні, вийди.  

 Мін вийшов, і я уткнулася обличчям у ковдру, зігнувшись навпіл.  Але відразу ж схопилася на ноги. Потрібно було переодягнутися якомога швидше. Хоч тітка і дядько знають, що Мін тут і ночував у моїй кімнаті...  

 Він ночував у моїй кімнаті. Це жахливо. Мене покарають. Я не знаю, що зі мною буде тепер. Може, мене з дому виженуть? Мін із ними говорив, щось їм пояснював. А тітка з дядьком, як до цього поставилися? Вони дозволили йому залишитися?  

 Я прислухалася до того, що відбувається в будинку за дверима моєї кімнати. Тихо.   

 Пошукала очима годинник. У цей час тітка вже на ногах. Вона рано встає. Принаймні, вона мала вже зіткнутися з Джи Міном. Але в будинку було тихо.  

 У якийсь момент я завмерла, переставши метушитися. Мені раптом здалося, що Мін стоїть за дверима і все чує. Чує, як я бігаю по кімнаті в поспіху, бубоню і голосно зітхаю. Я навіть його обличчя собі уявила. Він усміхається, скосивши погляд на двері кімнати.  

 Я передяглася й обережно виглянула. Мін справді стояв біля дверей, розвернувшись до них спиною.  

- Ти швидко, - промовив він, обернувшись і усміхаючись.  

- Тобі... не треба у ванну кімнату? - запитала.  

- Я сходжу після тебе.  

 Як же мені не хотілося залишати його без нагляду одного. Але я ж не можу піти у ванну разом із ним.  

- Я швидко. Почекай, - промовила, заштовхуючи його назад у свою кімнату. 

 Так буде надійніше.  

 Мін піддався мені і зайшов. Я щільно зачинила за ним двері і помчала у ванну.   

 Так швидко ще не приймала душ і не чистила зуби. Влетівши в кімнату, поспіхом відшукала чистий рушник для Міна. Він слухняно виконував мої вимоги і дозволив себе заштовхнути у ванну кімнату. 

- Ось, - промовила, діставши з шафки нову в упаковці зубну щітку. - Можеш скористатися.