Читати книгу - "Холодне Сонце, Артур Сіренко"

                   «Життя – це вість, нашкрябана у тьмі…»
                                                                                  (В. Н.)

Станіслав – корабель у морі Часу.
Я матрос, якого взяли на борт
У гавані синіх мрій.
Під вікном маргаритки – 
Громадяни республіки темних ночей:
Наливаю у келих чорне вино – 
Тобі, Сіріусе – 
Білому оку весняного вечора, 
Зірці холоду: крихітці світла,
Душі старого пса-волоцюги
Міста, яке стояло одвіку
На землях сколотів: людей-вовків. 
Станіслав: під твоїми вітрилами синіми
Мислити: про серце нашого світу,
Про зерно, яке сіяли чи то загубили
Люди мальованих глеків,
А воно не зійшло, не виросло,
Так і лишилося скарбом
У чорному ґрунті німфи Нюкти,
Де будь-яке око сліпне:
Навіть тих диваків, 
Що пройшли крізь браму.
Стукіт
Лунає з глибин планети хворої.
Відчиніть нарешті двері,
Прочиніть цей отвір в комірку буття, 
У єство таємного «Я»,
Прочиніть для Істини, 
Що крокує босоніж.