Читати книгу - "Маска та лід, Льюїс Бенте"

Розділ 88

День, що мав стати звичайним, був наповнений дивним відчуттям змін. Аліса прокинулася з почуттям, ніби вона знаходиться на порозі чогось важливого, хоча вона не могла точно сказати, чого саме. Весь цей шлях із Артемом, її розкриття перед ним, поступова зміна в самій собі — все це залишило їй відчуття, що вона більше не може повернутися до старого життя. І, хоча вона боялася того, що все це може зруйнуватися, вона все одно почувала себе більш живою, ніж будь-коли.

Того дня вона зустріла Артема після тренування, і він виглядав таким же спокійним і впевненим, як завжди, але в його очах була щось нове — можливо, теж відчуття змін. Він підійшов до неї, його звичайна усмішка розцвітала, коли він побачив, як Аліса вже чекає на нього.

— Ти сьогодні виглядаєш по-новому, — зауважив він, підходячи ближче.

Аліса засміялася, хоча в її голосі звучала певна тривога.

— Можливо, я просто почала розуміти, хто я є насправді.

Артем тихо засміявся, і це змусило її серце битись ще швидше.

— Мені подобається це. Ти виглядаєш так, ніби знайшла своє місце в усьому цьому хаосі.

Аліса знову подивилася на нього, і це була не просто подивлена, а й зрозуміла посмішка.

— Але я ще не знаю, що це за місце, — зізналася вона, хоча її погляд був уже не таким сумним, як кілька тижнів тому. — Можливо, я тільки починаю шукати.

Артем нахилив голову і поглянув на неї так, ніби бачив більше, ніж просто слова. Він відчував її зміни, і це зробило його впевненішим.

— Я готовий чекати, Алісо, — сказав він м’яко. — Чекати, поки ти зрозумієш. І бути поруч, коли ти зрозумієш, що насправді важливо для тебе.

Аліса глибоко вдихнула, відчуваючи, як ці слова проникають в неї. Вона була вдячна йому за це. За його терпіння, за те, що він давав їй простір бути собою.

— Я знаю, — відповіла вона, відчуваючи, як тепер її серце більше не тривожиться від думок про невизначеність майбутнього. — І, можливо, я нарешті готова прийняти те, що з нами буде, що б це не було.

Вони стояли поруч, в очах один одного була така ж довіра, як і раніше, але тепер ця довіра була ще глибшою. Вони більше не боялися того, що їх чекає, адже разом вони могли подолати все.

Тренування закінчилося, і вони, не поспішуючи, вийшли з залу, разом з командою. Але для Аліси цей день був не таким, як всі інші. Вона відчувала, що вона не одна. І це було щось більше, ніж просто бути з кимось поруч.

Цей день був початком чогось нового — не просто для її стосунків з Артемом, але й для її внутрішнього світу. Вона більше не боялася дивитися в майбутнє. Вона більше не боялася бути собою.

— Ти знаєш, — сказала вона, оглядаючи його на ходу, — я завжди думала, що знайду себе тільки через те, що буде від мене вимагатися. Але зараз я розумію… можливо, я повинна просто бути тією, ким є. І якщо це вимагає змін — то я готова їх прийняти.

Артем зупинився і подивився на неї, трохи здивований її словами. Але в його погляді було тільки розуміння.

— Я завжди думав, що ти сильна, Алісо. І тепер я бачу, що ти набагато сильніша, ніж будь-коли.

Аліса посміхнулася йому в відповідь, відчуваючи, що в цих словах є вся підтримка, яку їй потрібно. Тепер, коли вона знайшла своє місце в цьому світі, вона була готова рухатися вперед.

Розділ 89

Аліса стояла на березі озера, спостерігаючи, як вечірнє сонце відбивається в його спокійній воді. Вітрила човнів ледь ворушились, і повітря було наповнене ароматом прілого листя і свіжого осіннього повітря. Це був момент тиші, момент спокою, коли все, що відбувалося навколо, здавалося віддаленим, і вона могла просто бути тут, з собою.

В останні кілька тижнів, після того, як вона відкрила свої справжні почуття перед Артемом, її світ змінився. Відчуття тривоги, що тримали її довго, тепер здавались такими дрібними і неважливими порівняно з тим, що вона мала тепер. Вона відчула, що нарешті знайшла свою рівновагу.

Артем з’явився позаду, тихо підійшовши до неї. Вона чула його кроки, але не оберталася. Вона просто відчувала його присутність, знайому й таку важливу. Це було більше, ніж просто фізична близькість — це був зв’язок, що зміцнювався з кожним днем.

— Ти тут? — запитав він, сідаючи поруч і дивлячись на її обличчя.

Аліса посміхнулася, але це була усмішка, що зберігала певну внутрішню серйозність.

— Я думаю про все, — сказала вона, і в її голосі не було звичайної невизначеності, як раніше. Це була впевненість, хоча і тонка, але відчутна. — Про те, що відбувалося в моєму житті. Про те, що ми пройшли разом.

Артем мовчки кивнув, уважно слухаючи її. Він не поспішав з відповіддю. Він знав, що іноді найкраще — просто бути поруч і дозволити іншій людині висловити свої думки.

— Раніше я завжди боялася втратити контроль. Боялася, що якщо я буду відкритою, то все розвалиться, — продовжила Аліса, глибоко вдихаючи холодне повітря. — Але тепер я розумію, що справжня сила — це не в контролі. Сила в тому, щоб прийняти себе таким, яким ти є, і дозволити іншій людині побачити твої слабкості.

Артем поклав руку на її. Це був маленький, але такий важливий жест, що підкреслював його підтримку і прийняття.

— Ти завжди була сильною, Алісо, — сказав він м’яко. — І тепер я бачу, як ти стаєш ще сильнішою, не приховуючи своїх страхів.

Вона подивилася на нього і відчула, як це звучить якнайщиріше. Її серце б’ється знову без страху, без думок про майбутнє, а тільки в цієї миті — миті, де вона була просто собою.

— Але ти… — Аліса спинилася, бо слова не могли передати всі ті емоції, які переповнювали її. Вона тільки подивилася на нього і відчула, як усі її переживання стають зрозумілими. — Ти допоміг мені зрозуміти це.

Артем усміхнувся, відчуваючи, як між ними знову виникає той зв’язок, який вони обидва не могли пояснити словами.

— Я лише йшов поряд, Алісо. Ти знайшла цей шлях сама.

Вони мовчки сиділи поруч, вдивляючись у води озера, і в тій тиші було більше сказано, ніж в тисячі слів. Це було щось таке, що неможливо описати словами, але кожен відчував, що вони йдуть у правильному напрямку.