Читати книгу - "Сокіл і Ластівка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У нас краща вітрильність і ми перебували на вітрі, тому, за словами Д, гонитва тривала недовго. Мені, щоправда, так не здалося. Знадобилося шість з половиною годин, щоб подолати жалюгідні півсотні кабельтових, які відділяли «Ластівку» від англійця. Спершу я була збуджена першою корсарською сутичкою, але потім занудьгувала. Та й не було ніякої сутички. Коли Кабан шмальнув з носової гармати» метнувши стовп води праворуч від флейта, купець зрозумів, що до темряви йому не дотягнути, і ліг у дрейф.
Д. і королівський писар вирушили оглянути здобич. Я причепилася за ними з цікавості і була присутньою під час перемовин із капітаном «Фортуни», брістольського судна, яке везло на Ямайку вантаж чавунних виливанців.
Перемовини були тривалою і багатослівною суперечкою через суму викупу. Д. погрожував, що посадить на «Фортуну» свою команду, а британців кине в трюм і вони простовбичать у полоні до кінця війни. Та англійський капітан зметикував, що ми на самому початку плавання і не захочемо скорочувати свій екіпаж заради старого корита, навантаженого чавуном. Закінчилося тим, що ми отримали вексель на голландську банківську контору, яка існує спеціально для таких випадків. Вексель забрав метр Кліщ, ми повернулися на «Ластівку» і взяли попередній курс.
До чого ж, виявляється, нудне ремесло корсара!
Я відчуваю змішані почуття з приводу того, що сталося. З одного боку, прикро за англійця, — він усе бідкався, що тепер власники спишуть його на берег. З іншого боку, частина від цих 2800 ліврів буде моєю і дуже знадобиться для сплати боргу «геру комерціенрату».
10 березня, п’ятниця
Тринадцятий день плавання.[25]
Сьогодні, нарешті, перейшли до хірургії, якої я боюся понад усе. Почали з переломів рук і ніг — це найпростіше з каліцтв, з якими мені доведеться мати справу. Я навчилася: замішувати гіпс; виправляти кістку; накладати шину. По-справжньому важко тільки друге, особливо, якщо перелом відкритий. Отець Астольф приніс кілька шматків деревини різної товщини, загорнув їх у папір. Який зображував шкіру, і ми довго виконували дивний ритуал. Він з хрускотом ламав деревину об коліно, а потім я її «лікувала», акуратно розпрямляючи. Заклеювала розірваний папір, накладала шини, потім працювала з гіпсом.
У другій половині дня я перетворюсь з учениці на вчителя. Водила Дезессара туди-сюди по кают-компанії, показуючи, як вклоняються заміжнім дамам, юним панянками і герцогиням похилого віку. Капітан був у парадному каптані,] шовкових панчохах і накрученій перуці, та ще й з ціпком.
У кутку ми поставили дзеркало, відібране як трофей у бідолашного бристольця.
Д. нагадував індика, який з погордою походжає по пташнику, однак собі він надзвичайно подобався. За вечерею він оголосив, що відтепер на «Ластівці» будуть дотримуватися правил морського етикету, як личить на бойовому кораблі. Панове офіцери повинні з'являтися в кают-компанії ошатними, у перуках і з капелюхами. «А якщо, це комусь не до вподоби, — суворо попередив капітан, — буде харчуватися в кубрику з матросами».
Підтримали цю пропозицію Гаррі (він і так одягався франтом), писар і мічман Проноза. Обидва лейтенанти і артилерист заявили, що перук зроду не носили, а де жерти «солоного коня», їм байдуже.
Закінчилося криками і лайкою.
11 березня, субота
Чотирнадцятий день плавання.
Сьогодні цілий день не до занять.
Я познайомилася зі зворотним боком корсарського фаху.
Зранку мене розбудило відчайдушне калатання дзвона й тупотіння ніг. Ми знову помітили корабель. Він виринув зі світанкового туману за якусь милю на захід. Ранкове сонце окреслило у мареві повітря золотавий, прозорий силует. Дезессар, який поліз на щоглу з підзорною трубою, закричав: «Англійський шлюп! Гармат нема — торговець!»
Щоб підібратися до здобичі ближче, ми теж підняли англійський прапор. Правила морської війни цього не забороняють. Головне — «засвідчити кольори» (тобто опустити чужий прапор і підняти свій) до першого пострілу, інакше це вже буде не воєнна хитрість, а розбій.
Англійський торговельний шлюп, здавалося, не підозрював пастки. Він повернувся бортом і спустив майже всі вітрила. Корабель завбільшки з «Ластівку» і, судячи з контурів, досить швидкохідний.
Наш капітан увесь час перебував на носі, видряпавшись ледь не на самий утлегар, і невідривно дивився, у трубу.
Колодо англійця залишалося три кабельтових, Д. раптом несамовито заволав: «Поворот! Поворот! Це пастка!» «Дивіться! — закричав і Логан, який стояв на вахті. — У нього, як у нас, порти зафарбовані!»
Матроси схопилися за троси, стерничі налягли на руків'я штурвала, і «Ластівка», похилившись набік, почала повертати під свіжим бейдевіндом.
Я спочатку нічого не зрозуміла. Та потім побачила, як у чорному борті ворожого корабля відкриваються квадратики, і в кожному стирчить гарматне жерло.
Це було таке ж корсарське судно, як наше. І застосувало воно таку саму хитрість, стару, як саме полювання: вовк прикинувся вівцею. «Ми будемо битися?» — запитала я у Д., який біг від носа до квартердека. В голові у мене були тільки колоті, різані й вогнепальні поранення, до яких ми з моїм наставником ще не дісталися. «Ушиватися!» — відповів він, на моє велике щастя, хоч це і здалося мені дивним. Врешті-решт, британський шлюп (тепер стало ясно, що він не торговельний, а військовий) був не потужнішим за «Ластівку».
З усіх боків пролунали крики: «Ховайся! Зараз шмальне!»
Невідь-звідки з’явився францисканець і сильно шарпнув мене за руку, так що я повалилася на палубу, а він упав на мене зверху.
Пролунав пронизливий свист і тряскіт, наче сотня палиць забарабанила по дереву. Потім повітря хитнулося і заповнилося гурканням, від якого позакладало вуха.
Цей шлюп дав по нас бортовий залп. Приціл, на щастя, виявився зависоким. Окрім дірок у вітрилах і подряпин на щоглах ми втратили один із ліхтарів, та ще й стерничому скалкою проштрикнуло руку.
Він так жалібно завивав, що я відразу забула страх і кинулася на квартердек. Уява малювала різні жахи типу відкритої рани черепа або розірваної черевної порожнини, тому, побачивши, наскільки дріб'язкова травма, я ледь не розплакалася від полегшення.
Моя Клара, розбуджена стріляниною, злетіла зі свого улюбленого салінга і з клекотом сіла мені на плече. Бідолашна і пташка перелякалася, та й не дивно[26]. Я заспокоїла її і сама заспокоїлася. Коли обробляла рану, руки у мене не тремтіли.
Тим часом «Ластівка» дуже чисто виконала розворот. Британець, натомість, згаявши час на невдалий залп, втратив перевагу по вітру і добряче відстав.
Почалася погоня. Зовсім як позавчора, тільки тепер тікали ми.
Швидкість у нас і у шлюпа була майже однаковою.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сокіл і Ластівка», після закриття браузера.