Читати книгу - "Подорож на край ночі"

Останні слова вочевидь стосувалися лейтенанта Грали, що мав дебеле тіло, короткі й страшні червоні руки. Руки людини, яка ніколи нічого не розуміла. А втім, Грала й не намагався розуміти.

Я прожив у Топо два тижні, ділячи з Альсідом не тільки його життя і миску, його бліх із постелі та піску (два різні види), а й хіну та гидку, теплувату, неодмінно проносну воду з найближчої криниці.

Одного дня, пройнявшись дружніми почуттями, лейтенант Грала несподівано запросив мене на каву. Грапа був ревнивий і нікому не показував своєї коханки. Тож для запросин обрав день, коли його негритянка пішла до селища навідати батьків. До того ж це був день його судочинства. Лейтенант хотів мене вразити.

Навколо його хижі з самого ранку товклася строката юрба позивачів та галасливих свідків у барвистих стегенних пов'язках. І ці люди, й звичайна публіка тирлувалися, ширячи міцний дух часнику, сандалу, згірклої олії й шафранового поту. Як і Альсідові вояки, ввесь той набрід переймався насамперед тим, як удати гарячкову діяльність: тубільці розсипали навколо свою кастаньєтну мову й вимахували над головою кулаками, що немов гнулися під вітром аргументів.

Сівши в плетений плакучий фотель, лейтенант Грапа поблажливо усміхавсь, озираючи зверху безладне юрмище. Він пишався вказівками, які давав вартовому-тлумачеві, а той гучно переказував йому неймовірні скарги й заяви тубільців.

Ішлося, здається, про сліпого на одне око барана, якого негри, батько-мати посватаної доньки, відмовлялися повернути сватам, дарма що їхня законно продана донька так і не дісталася нареченому, бо її брат тим часом убив його рідну тітку. Було ще багато інших, і то набагато плутаніших скарг. З висоти помосту ми бачили, як кількадесят африканців, ожвавлених суперечками про інтереси та звичаї, шкірять зуби, коротко й сухо вистрелюючи або гортанно вибулькуючи слова.

Спека вже досягла найвищого ступеня. Крізь дірку в стрісі я намагався роздивитись небо: чи не насувається космічна катастрофа? Проте навіть бурею не пахло.

— Зараз я вас усіх помирю! — постановив нарешті Грала, бо спека та гамір додали йому рішучости. — Хто батько нареченої? Ведіть-но його сюди!

— Ось він! — загукало зо два десятки тубільців, випихаючи наперед старого, зів'ялого негра в жовтій стегенній пов'язці, замотаній із великою гідністю, «по-римському». Стиснувши кулак, старий повторював усе, що кричали навколо нього. Він, здавалось, прийшов сюди не скаржачись, а бодай трохи розважитися з нагоди процесу, від якого, власне, нічого не сподівався.

— Ану, — звелів Грала, — всипте йому двадцять палиць, і кінець справі! Двадцять палиць старому тарганові! Щоб затямив, як ходити сюди щочетверга і вже два місяці набридати мені своїми теревенями про баранів!

До підсудного підійшло четверо м'язистих вояків. Той спершу не розумів, чого від нього хочуть, а збагнувши, став закочувати налиті кров'ю очі — очі старої нажаханої тварини, яку досі ніколи не били. Він, щоправда, навіть не спробував опиратись, лише вагався, як краще стати чи лягти, аби такий несподіваний поворот правосуддя завдав якнайменше болю.

Двоє вояків схопили старого за пов'язку: хотіли, щоб він неодмінно став навколішки. Натомість інші два намагались покласти його долічерева. Нарешті порозумілися: просто повалили його на землю, здерли пов'язку і одразу щосили вперіщили по спині і млявих сідницях лозиною, від якої навіть віслюк ревів би цілий тиждень. На всі боки порскав пісок упереміш із краплинами крови, старий судомився, з лементом відпльовуючи пісок, — здавалося, ніби задля втіхи мучать велетенську таксу, яка от-от має ощенитися.

Поки тривала екзекуція, всі присутні мовчали. Чувся тільки свист замашної лозини, удари, стогони, зойки. Коли скінчили, старий, таки добре очманілий, спробував підвестися й узяти свою римську пов'язку, що валялася поряд, із рота, з носа, а надто вздовж спини йому струменіла кров. Юрба підхопила покараного й віднесла вбік, жалібними голосами на всі лади обговорюючи подію.

Лейтенант Грала запалив сигарету. Переді мною він удавав, ніби все те дуже далеке від нього. Проте я не вважав його за ще одного Нерона, який перевершив свій історичний прообраз, — просто він не любив, коли його змушували міркувати. Думки дратували лейтенанта. Найприкрішими для нього в його юридичній діяльності були запитання тубільців.

Того самого дня ми стали свідками ще двох пам'ятних направ, пов'язаних з вельми заплутаними справами, — з загарбаним посагом, погрозами отруїти, ошуканством, дітьми непевного батьківства…

— Ох, якби вони знали, як мені остогидло їхнє сутяжництво, то ніколи б не покидали лісу, аби верзти тут усілякі дурниці й доводити мене мало не до сказу! Хіба я розповідаю їм про свої приватні справи? — дивувався Грала. — Проте, — провадив він далі, — я зрештою дійшов висновку, що моє судочинство припало цим мерзотникам до вподоби. Вже два роки, як я намагаюся віднадити їх від нього, а вони однаково тиснуться сюди щочетверга. Юначе, хоч вірте, хоч ні, але майже щоразу приходять ті самі люди! Тільки негідники, аякже!

Згодом ми говорили про Тулузу, куди Грапа щоразу їздив у відпустку і де за шість років, як вийде у відставку, думав оселитись. Його думка вже остаточна. Ми любенько цідили кальвадос, аж тут притягся ще один негр, якому судилася якась кара і який спізнивсь, аби очиститися від провини. Він з власної волі прийшов через дві години після всіх скуштувати палиці. Два дні і дві ночі добираючись до нас лісом зі свого селища, він не хотів вертати з порожніми руками. Проте спізнивсь, а Грапа був невблаганний, коли йшлося про карну пунктуальність.

— Тим гірше для нього! Чого він узагалі пішов минулого разу? Тоді я присудив був цій паскуді п'ятдесят палиць!

Підкарний і далі протестував, бо в нього, бачте, поважна причина: він має чимшвидше повернутися в село й поховати матір. А в нього тих матерів троє чи четверо. Одне слово, самі суперечки й оскарження…

— Виконання вироку відбудеться наступного разу!

Але негр навряд чи встиг би повернутися в рідне село й знову прийти сюди в четвер. Він протестував. Він затявся. Довелось прогнати цього мазохіста копняками в зад. Звичайно, й це насолода, але не така… Зрештою мазохіст подався до Альсіда, що, скориставшись нагодою, продав йому ввесь асортимент тютюну: в листках, у пачках і навіть табаку.

Розважившись цими приключками, я попрощався з Грапою й він одразу подавсь у глиб хижі на сієсту; там, повернувшись із села, вже спочивала його тубільна краля. Негритянка мала чудові груденята, крім того, дістала освіту в габонських черниць і не тільки сюсюкала французькою, а й тямила подати хіну в конфітурах і витягати кліщів із підошов. Вона знала сотню способів прихилити серце колоніального вояка, втомлюючи або не втомлюючи