Читати книгу - "Атлант розправив плечі. Частина перша. Несуперечність."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Генк дивився на квіти, на відблиски світла в кришталевих келихах, на оголені жіночі руки та плечі. За вікном підвивав холодний осінній вітер, ширяючи по спорожнілих рівнинах. Тонкі гілки дерева неподалік будинку гойдалися, немов благаючи про допомогу.
Дерево стояло точнісінько проти заграви від сталеливарні.
Він не міг озвучити своїх раптових емоцій, не міг означити почуттів — їхніх причин, якості, значення. Частково вони складалися з радості, до якої домішувалося урочисте бажання зняти капелюха — він тільки не знав, перед ким.
Усміхаючись, він ступив у бік веселого натовпу, але враз посерйознішав, бо в дверях з’явилася нова гостя — Даґні Таґґарт.
Ліліан поквапилася її зустрічати, не відриваючи від гості пильного і зацікавленого погляду. Їм уже кілька разів випадало бачитися за цілком буденних обставин, тому Ліліан зачудовано роздивлялася Даґні у чорній вечірній сукні з корсажем; мов тога, вона звисала з одного плеча, залишаючи друге оголеним. Саме це плече і було головною прикрасою вбрання. Повсякденні костюми Даґні Таґґарт не спонукали думати про її тіло. Бальна сукня здавалася надмірно відвертою, тому що оголене плече було тендітне і прекрасне, а діамантовий браслет на зап’ястку надавав її жіночності відтінку несвободи, немов Даґні закуто в кайдани.
— Міс Таґґарт, який приємний сюрприз, дуже рада вас бачити, — м’язи на обличчі Ліліан Ріарден скоротилися у подобу посмішки. — Я й не сподівалася, що моє запрошення здатне буде відірвати вас від значно важливіших справ. Я неймовірно втішена.
Джеймс Таґґарт увійшов разом із сестрою. Вдавано спохопившись, Ліліан осміхнулася до нього, ніби досі не помічала.
— Привіт, Джеймсе. Це покарання за популярність — побачивши твою сестру, тебе можна і не помітити.
— Ліліан, ніхто не здатен бути популярнішим за тебе, — скупо всміхнувся він, — і тебе неможливо не помітити.
— Мене? Я цілком змирилася з роллю покірної тіні свого великого чоловіка і готова визнати, що дружина має бути задоволена відображеною славою. Згодні, міс Таґґарт?
— Ні. Я не згодна.
— Міс Таґґарт, це комплімент чи докір? Даруйте, що я визнаю свою безпорадність. Кого мені вам представити? Боюсь, тут немає нікого, крім письменників та художників. А вони вас навряд чи зацікавлять.
— Я би хотіла привітатися з Генком.
— Звісно. Джеймсе, пам’ятаєш, ти казав, що хочеш поспілкуватися з Бальфом Юбанком?.. О, так, він тут… Я розповім, як ти хвалив його новий роман на вечері у місіс Вітком!
Ідучи просторою кімнатою, Даґні дивувалася, чому вона сказала, що хоче знайти Генка, адже помітила його відразу, як увійшла.
Ріарден дивився на неї з протилежного кінця довгої зали.
— Привіт, Генку.
— Доброго вечора.
Уклонився ґречно і стримано. Його рухи відповідали вишуканій бездоганності фраку. Ріарден не всміхнувся.
— Дякую за запрошення, — весело сказала вона.
— Не можу стверджувати, що напевно знав про твій візит.
— У такому разі, рада, що місіс Ріарден про мене згадала. Мені захотілося зробити сьогодні виняток.
— Виняток?
— Я рідко ходжу на вечірки.
— Я радий, що ця нагода послугувала тобі винятком, — він не додав «міс Таґґарт», але здавалося, ніби додав.
Його офіційна манера була така несподівана, що Даґні не могла швидко до неї призвичаїтися.
— Я хотіла відсвяткувати, — сказала вона.
— Річницю мого весілля?
— То це річниця вашого весілля? Не знала. Вітаю, Генку.
— А що ж ти збиралася святкувати?
— Я вирішила дозволити собі трохи перепочити. Влаштувати власне свято — на твою та свою честь.
— З якої нагоди?
Вона думала про нову колію в Колорадо, що повільно тягнеться скелястими схилами до далекої мети — нафтових родовищ Ваятта. Даґні бачила зеленаво-блакитне сяйво рейок на замерзлій землі, серед висохлих водоростей, голих валунів і гнилих халабуд напівголодних селищ.
— На честь перших шістдесяти миль колії з ріарден-металу, — відповіла вона.
— Я ціную це, — мовив він тоном, яким би доречніше було мовити: «Ніколи не чув про таке».
Даґні й гадки не мала, що казати. Здавалося, ніби розмовляє з незнайомцем.
— Міс Таґґарт, невже? — привітний голос перервав їхню мовчанку. — Ось про що мені йдеться, коли кажу, що Генк Ріарден здатен на будь-яке диво!
До них наближався знайомий бізнесмен, не відводячи від Даґні захоплених і здивованих очей. Вони втрьох часто мали термінові наради щодо фрахтових ставок та поставок сталі. Тепер він дивився на неї, відверто демонструючи враження від зміни її зовнішнього вигляду, чого, здавалося, геть не помітив Ріарден.
Вона привітно засміялася, не даючи собі часу усвідомити неочікуване розчарування від думки, що цей захоплений погляд хотіла би побачити на обличчі Ріардена. Обмінявшись зі знайомим кількома реченнями, вона обернулась, але Ріардена вже не було.
— То це і є твоя славетна сестра? — дивлячись через усю кімнату на Даґні, запитав Бальф Юбанк.
— Не знав, що моя сестронька славетна, — ображено буркнув Таґґарт.
— Але, друже, вона — справжнісінький феномен у царині економіки, люди просто не можуть про неї не говорити. Твоя сестра — втілення симптому загальної хвороби нашого сторіччя, зіпсований продукт механічної епохи. Машини знищили в людині все гуманне і людське, відірвали її від ґрунту, вийняли душу, відібрали природне мистецтво та перетворили на безсердечного робота. Ось вам промовистий приклад — жінка, яка керує залізницею замість того, щоб опанувати чудове ремесло ткалі та мистецтво виховувати дітей.
Ріарден рухався поміж гостей, намагаючись уникнути розмов. Він дивився на кімнату, і не бачив жодної людини, з якою хотів би поспілкуватися.
— Агов, Генку Ріарден, а ти не такий уже й поганий хлопець, коли бачиш тебе зблизька у рідному лев’ячому лігві. Тобі варто час од часу давати прес-конференції, ти б нас завоював і схилив на свій бік!
Ріарден приголомшено озирнувся на промовця. Це був молодий, але пошарпаний репортер однієї з радикальних бульварних газет. Прикра і виклична фамільярність його поведінки натякала на те, що, обравши брутальний стиль, він знав: Ріарден ніколи не дозволить собі зв’язатися з такою людиною; він радше волів би витурити його зі свого заводу. Але газетяра запросила Ліліан, тому Генк змушений був опанувати себе. Лише сухо запитав:
— Чого тобі?
— Ти не така вже й погана людина. Обдарований. У тебе технологічний талант. Але, звісно, я не згоден з тобою щодо ріарден-металу.
— Я не потребую твоєї згоди.
— Що ж, Бертрам Скаддер сказав, що твоя політика… — войовничо почав чоловік, тицяючи пальцем у бік бару, але замовк, зрозумівши, що переборщив.
Ріарден подивився на зігнуту неохайну постать, що оперлася ліктями на шинквас. Ліліан знайомила їх, але він, як завжди, не запам’ятав ім’я. Він рвучко розвернувся і
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Атлант розправив плечі. Частина перша. Несуперечність.», після закриття браузера.