Читати книгу - "Міцний кулак туарегів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Що тут скоїлося! Ті, що зрозуміли Гасанові слова, гукнули до інших своєю мовою, і всі закидали хлопців запитаннями:
— То ви бачили море? Море… Яке воно?.. Там і справді стільки води, що вона сягає аж над голову тому, хто стоїть на морському дні?.. А звідки там береться стільки води?.. Мабуть, у вас дощ іде й удень і вночі — без упину?.. Кажуть, ніби там води більше, ніж у Нігері під Тімбукту?!
Наївні запитання ринули зливою, аж поки хтось із гурту, що стояв трохи далі, дослухавшись до розмови, гримнув на туарегів.
Тільки тоді хлопці схаменулися. Більше того! Одягнений у білосніжні шати Тіссі поквапливо спитав у Ташші дозволу і, перш ніж гості оком змигнули, притяг із гурту збентеженого Карембу й весело оголосив:
— Наші благородні сестри до самої смерті не простили б нам, коли б хтось розповідав про море, про кораблі та про моряків за їхньої відсутності! Отже, добрий син Аль-Ассу розповість нам про все це сьогодні ввечері на агелі. А щоб ми не лишилися перед нашими гостями в боргу, пропоную вирушити полювати на лисицю, яку вчора пастухи сполошили біля Чорного нагір'я.
— Гуа! — увітали всі слова члена шановної мерабетинської родини. — До вечірньої молитви ми можемо мати чудову здобич!
Непорозумінь як і не було.
Слуги-імргади, що мовчки стояли осторонь, швидко підхопилися й, вислухавши накази своїх господарів, заходилися сідлати мегерів і лаштуватися до ловів.
Десь за чверть години молоді туареги уже дісталися до вузенької стежки й напрочуд спритно почали сходити схилом угору. На плоскогір'ї стояли трирічні мегери з легкими мисливськими сідлами.
Слуги принесли рушниці.
Ташша особисто пояснив гостям, як підкорити гарячого туарезького бігуна.
Туарезький мегер, або мегері, — найблагородніший вид одногорбого сахарського верблюда. Туарезький мегер граціозний, мов страус. Вуха в нього такі маленькі, наче у газелі. Але найбільше вражають його очі. Вони опуклі, чорні та блискучі, мов очі гордовитого і могутнього молодого оленя. Варто тільки, щоб мегер глянув на тебе, і ти вже розумієш, що будеш ставитися до нього, як до людини, що кликатимеш його на ім'я, що ти повинен, так би мовити, «потиснути йому руку» як товаришеві, бо не він тобі, а ти йому довіряєш. Мегер ніколи не вищиряє зуби, як це роблять інші верблюди. Мегер не кричить: почути його голос — справжнісінька дивина. Мегер слухає тільки свого господаря. Ніяка небезпека, ніякі спонукання не примусять тварину виявити вголос страх, хвилювання або невдоволення.
У мегера дуже маленький горб, надзвичайно довгі ноги: від копит і до колін тендітні й стрункі, наче ноги газелі; а від колін — міцні, немов сталеві пружини. Груди мегера — це груди спортсмена. Мегерові копита такі ж, як копита степових антилоп: на ніжних подушечках, що допомагають благородній тварині в швидкому бігу і в легкій, хиткій ході, — тому здається, ніби мегер ледве торкається землі.
— Між мегером і звичайним верховим верблюдом — велетенська різниця, — повчав Тіссі Гасана, Карембу і Набуду.
Хлопці задоволено гладили мегера. Шерсть у тварини була така світла, що в сонячному сяйві здавалося, ніби вона виткана з морської піни.
— Якщо під час швидкого клусу ви раптом утратите рівновагу й вам доведеться падати через голову мегера, то треба згорнутися клубочком і скотитися в пісок. — Тіссі наказав своєму молодому імргадові скочити в сідло й беркицьнути через голову верблюда. — Якщо ж ви падатимете назад, — вів далі Тіссі, — то треба, перекидаючись через спину, упасти на випростані руки і зробити стойку. Інакше скрутите собі в'язи.
І Тіссі сам показав, як робиться такий стрибок.
Набула аж причмокнув язиком від задоволення. Карембу теж був у захваті. Тільки Гасан, який під час безконечного подорожування більш-менш навчився їздити верхи на верблюді, вважав, що цього йому вистачить на всеньке життя. Він і чути не хотів про те, щоб опанувати ще й мистецтвом акробатики туарезьких наїзників.
— Скрутити собі в'язи або поламати хребет! Чи не надто це дорого за якусь там лисицю?
І Гасан посміхнувся так кисло, що туарезькі принци, які оточували його, наче султана, котрий допіру посів трон, раптом щиро й нестримно зареготали, мов бешкетливі хлопчаки.
— Поїдемо повагом, аби ви трохи звикли до нових сідел, — приязно усміхаючись, підбадьорив Гасана Ташша. — Ти сказав: за якусь там лисицю! А чи ти взагалі бачив коли-небудь справжнього дикого арголега?
— Арголега? Що це таке?
— Наша степова лисиця! Пустельна лисичка! Колись давно, перш ніж у пустелі з'явилися рушниці, любий Абу-ль-Гасанів сину, мисливець не так просто міг похвалитися біля таборового вогнища хутром упольованого лиса, — повчав хлопця освічений Тіссі. — Племена в ті часи дуже раділи, коли їхній шейх успадковував два лисячі хвости, які належало носити ватагові імазигенів. Про це розповідають стародавні літописи та пісні наших предків. У одній такій пісні принцеси співають про ватага могутнього племені воїнів гарамантів, який протягом дев'яти років разом з усіма ловцями племені не міг здобути на своїх розлогих пасовиськах жодного хвоста арголега. І тому ті дев'ять років він не міг прийти до свого старшого брата — царя, що з нільської рівнини панував над велетенською єгипетською державою. Адже єгипетський фараон в урочисту хвилину теж надівав шати, неодмінним атрибутом яких була корона, оздоблена двома хвостами цього найпрудкішого звіра нашої Африки!
Вчений поет, який склав цю пісню, розповідає далі, що після смерті гарамантського ватага Тегена, на території гарамантів владарювали понад триста сімдесят п'ять амгарів і що ця легенда зберігається в країні щонайменше двадцять століть. Поет розповідає також і про надзвичайну посуху, бо тільки посуха, що багато років поспіль випалює землю, виганяючи із степу всяке життя, може вигнати і того лукавого лиса, який завжди тримається ближче до куріпок і пустельних жайворонків!
Їдучи поволеньки, Тіссі пояснює гостям, що осінь, яка оце настає, — найслушніша пора в степу для таких рідкісних ловів.
— Після першої-ліпшої зливи розвиваються засохлі трави і земля, яка все літо була мертва і яку посуха поділила на дивовижні правильні восьмикутники — ви їх, певне, бачили, коли їхали степом, — зеленіє буйним килимом трав. Наше гаряче сонце вдихає в незліченні квітки запаморочливий аромат. Від того молоко наших верблюдичок стає запашне. Кожному, хто тільки покуштує його, воно дасть наснагу до пісень, до нового бою проти ворога!
— Так, це найщасливіша пора вільних кочових племен нашої волелюбної країни! — гордовито всміхаючись, впав у розмову Ташша. — Хто не квапиться до бою, до далеких едше[58] чи на службу
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Міцний кулак туарегів», після закриття браузера.