Читати книгу - "Війна з саламандрами, Карел"

професійної гордості не брати до уваги жодної наукової праці саламандр. Тим більшу сенсацію (щоб не сказати скандал) викликав жест Університетського центру в Ніцці, який запросив доктора Шарля Мерсьє, високовчену саламандру з тулонського порту, виступити на урочистих зборах з лекцією, і д-р Мерсьє з неабияким успіхом виголосив доповідь про теорію конічних перерізів у неевклідовій геометрії.

 

В колекції пана Повондри зберігся досить поверховий, фейлетонного характеру опис цієї події; на жаль, ми маємо тільки половину опису, друга половина загубилася.

 

Ніцца, 6 травня

В гарному світлому будинку Інституту Середземного моря на Promenade Anglais 135 сьогодні панує пожвавлення; два поліцаї розпихають натовп на тротуарі, звільняючи дорогу для запрошених, які по червоному килиму входять до привітної, прохолодної актової зали. Ми бачимо тут усміхненого мера міста Ніцци, префекта поліції в циліндрі, генерала в блакитному мундирі, добродіїв з червоними розеточками Почесного легіону, дам певного віку (цього року в туалетах переважає модний теракотовий колір), віце-адміралів, репортерів, професорів і вельможних дідусиків усіх національностей, яких завжди повно на Лазуровому березі. Раптом - невеличкий інцидент: між усіх цих почесних гостей несміливо намагається прослизнути якась чудернацька постать. У величезних окулярах, від голови до ніг закутана в довгу чорну накидку, вона нерішуче й квапливо чапає до переповненого вестибюлю. «Hé, vous, - гукає один з поліцаїв, - qu’est-ce que vous cherchez ici?» 136 Та до наляканого прибульця вже поспішає університетське начальство, люб’язно щебечучи: «Cher docteur, cher docteur!» 137 То це, виходить, і є доктор Шарль Мерсьє, та сама вчена саламандра, яка має сьогодні читати лекцію перед усім цвітом Лазурового берега!

Швидше до зали, щоб устигнути зайняти місце серед охопленої святковим хвилюванням публіки!

На підвищенні сідають мер, великий поет Поль Маллорі, 138 пані Марія Діміняну - делегатка Міжнародного інституту інтелектуального співробітництва - та інші офіційні особи; збоку на підвищенні стоїть кафедра для доповідача, а позаду неї… Так, справді, бляшана ванна! Звичайнісінька бляшана ванна, як у ванній кімнаті. Двоє служителів зводять на підвищення несміливе створіння, закутане в довгу накидку. У залі трохи розгублено аплодують. Д-р Шарль Мерсьє сором’язливо вклоняється і невпевнено озирається - куди йому сісти. «Voilà, monsieur», 139 - шепоче один із служителів і показує на бляшану ванну. - Це для вас». Д-р Мерсьє, видимо, страшенно засоромлений, не знає, як відхилити цей знак уваги; він намагається якомога непомітніше влізти у ванну, але, зашпортавшись у довгій накидці, гучно шубовстає в воду. Всіх на підвищенні рясно оббризкало, але вони вдають, ніби нічого не сталось; у залі хтось істерично захихотів, але з передніх рядів уже докірливо озираються й сичать: «Тс-с!» Тим часом підводиться Monsieur le Maire et Député 140 й починає говорити. «Дами й панове, - каже він, - я маю честь вітати на землі нашого прекрасного міста Ніцци доктора Шарля Мерсьє, видатного представника наукового життя наших близьких сусідів - жителів морських глибин. (Д-р Мерсьє до половини вистромляється з води й низько вклоняється). Вперше в історії цивілізації земля й море простягають одне одному руки для інтелектуального співробітництва. Досі перед духовним життям людей була нездоланна межа - світовий океан. Ми могли перетинати його, могли борознити своїми кораблями в усіх напрямках, але під його поверхню, дами і панове, цивілізація проникнути не могла. Клапоть суходолу, на якому живе людство, досі був оточений диким, незайманим морем; це була розкішна рама, але й одвічний кордон: з одного боку - розквіт цивілізації, з другого - вічна й незмінна природа. Ця межа, дорогі мої слухачі, тепер стирається. (Оплески). Нам, дітям цієї великої доби, припало незрівнянне щастя бути очевидцями того, як росте наша духовна батьківщина, як вона переступає власні береги, сходить у морські хвилі, здобуває глибини вод і приєднує до давньої культурної землі сучасний цивілізований океан. Яке грандіозне видовище! (Вигуки: «Браво!») Дами й панове, тільки з народженням океанської культури, видатного представника якої ми маємо честь вітати сьогодні серед нас, наша земна куля стала планетою по-справжньому, цілком цивілізованою. (Бурхливі оплески. Д-р Мерсьє у ванні трохи підводиться й уклоняється).

Дорогий докторе й великий учений! - звернувся потім Monsieur le Maire et Député до д-ра Мерсьє, який, спираючись на край ванни, розчулено, з зусиллям ворушив зябрами. - Ви зможете переказати своїм землякам і друзям на дні морському наші добрі побажання й вислови щирого подиву та найпалкішої прихильності. Скажіть їм, що в вас, наших морських сусідах, ми шануємо авангард прогресу й освіти, авангард, який крок за кроком колонізуватиме безкраї обшири моря і створить на дні океану новий культурний світ. Я вже бачу, як у морських глибинах виростають нові Афіни й нові Рими; я бачу, як розквітає там новий Париж із підводними Луврами й Сорбоннами, з підводними Тріумфальними арками й Могилами Невідомих солдатів, із театрами й бульварами; і дозвольте висловити й свою найзаповітнішу думку: я сподіваюся, що навпроти нашої рідної Ніцци в синіх хвилях Середземного моря виросте нова славна Ніцца, ваша Ніцца, яка своїми чудовими підводними проспектами, парками та променадами облямовуватиме наш Лазуровий берег. Ми хочемо знати вас і хочемо, щоб ви знали нас; я особисто переконаний, що ближчі наукові й соціальні контакти, які ми встановлюємо сьогодні за таких щасливих призвісток, приведуть наші народи до все тіснішого культурного співробітництва в інтересах усього людства, в інтересах, всесвітнього миру, добробуту й прогресу. (Тривалі оплески).

Тоді підводиться д-р Шарль Мерсьє й намагається кількома словами подякувати ніццькому мерові й депутатові; але вимова в нього досить своєрідна, до того ж він надміру схвильований, тому я вловив із його промови лиш кілька насилу вимовлених слів: коли не помиляюсь - «велика честь», «культурні контакти» й «Віктор Гюго». Потім, видимо збентежений, д-р Мерсьє знову сховався у ванні.

Слово взяв Поль Маллорі; те, що він виголошує,- це не промова, а гімн, перейнятий глибокою філософією. Я дякую долі, каже він, що дожив до здійснення і підтвердження однієї з найпрекрасніших легенд людства. Це здійснення й підтвердження справді чудесне: замість міфічної потонулої Атлантиди, ми в подиві бачимо нову Атлантиду, яка виринає з глибин. Дорогий колего Мерсьє, ви, поет просторової геометрії, і ваші