Читати книгу - "Мала, Олекса Мун (Alexa Moon) "

Матвій

Зав'язую тугий вузол на її перебинтованій ступні та, поплескавши, відпускаю Вету. Вона смикає на себе ногу і, спираючись на пальчики, намагається утримати рівновагу. Виходить це дуже погано, тому я поспішаю на допомогу. Утримую її за талію і не утримуючись тягну дівчинку ближче до себе.

Вета пирхає «відвали!». Намагається скинути з себе мої руки.

Ні, не відвалю! Я впертий засранець!

Смикаю Вету на себе, блокуючи відступ власним тілом.

— Якщо ти не хочеш зі мною говорити, значить говоритиму я, а ти слухай!

— Може не хочу тебе слухати? — по-дитячому зухвало. Хочеться гарненько потрясти її, щоб мізки стали на місце. Але звісно я цього робити не збираюся.

— Значить, тобі доведеться слухати! — гарчу у відповідь. — Ти думаєш, я б надсилав те фото, якби знав, що буде такий результат?

— Навіщо ти взагалі надсилав те фото? — підвищує голос. На емоціях змахує руками.

Нарешті, дочекався. Дівчинка пішла на контакт.

— Та тому, що ти ніколи б сама не кинула свого гусачка! А трахати тебе мені мало! І запасним аеропортом я теж не збираюся бути. — Тут зненацька на емоції зриваюся і я. — Він би заспівав тобі солодку пісеньку про те, який він нещасний, і ти б пострибала до нього, виправдовуючи нікчемні вчинки жалістю. Ви ж стільки місяців разом і хто ти без нього? Розплющ очі, Вето! Досить жити у його вакуумі!

— Я вже розплющила очі! — кричить у відповідь. Пхає мене в груди. До цього я не був готовий, тож похитнувся.

Нехай злиться. Нехай зриває на мені свою злість. Я був не правий. Я заслужив на це. Але, хай не йде. Я хвацько в ній загруз. Не хочу без неї. Не можу без неї.

— Я радий, що ти відкрила…

— Своїми розплющеними очима тебе я теж не хочу бачити! Дай мені спокій. Не слід бути запасним аеропортом. Взагалі ніяким не будь! — перебиває. — Випусти!

Відштовхує мене вбік і кульгає до дверей. Іду за нею.

Вета прямує до вхідних дверей, а я мовчки йду її слідом. Проходячи повз кухню, помічаю того хортого хлопця в татушках. Він мирно сидить на стільці, поїдаючи їжу, яку я забрав у доставника.

Невже у Валерії якісь стосунки із цим зеленим парубком? Ну, не син же він їй?

Мені взагалі сподобалася Валерія. Гарна. Зговірлива. Саме вона мені видала місцеперебування моєї скривдженої дівчинки.

Я зупиняюся в коридорі позаду Вети. Дівчинка пихкаючи взувається і накидає на себе куртку. Одягаю верхній одяг слідом за нею.

— Не ходи за мною! — мружить очі, стискаючи губки.

Ага, ще чого? Я б ці губки ... та й у справу.

Вийшовши на сходовий майданчик, Вета за своєю дурістю вибирає сходи. Скоріш за все зрозуміла, що я нікуди не відступлю і не захотіла залишатися зі мною віч-на-віч у замкнутому просторі ліфта. Я не стримався б і обов'язково натиснув кнопку «стоп», відокремивши нас від усього світу.

— Куди ти йдеш?

— Якомога далі від тебе!

— Ти розумієш, що я так просто не залишу тебе?

— Не розумію!

— Ми гратимемо в наздоганяння, чи все ж таки поговоримо як дорослі люди?

— Що з тобою розмовляти? — озирається і дивиться на мене знизу вгору. — Ти мене зовсім не чуєш! Я прошу тебе піти, а ти все одно не йдеш! Чи я маю чути тільки те, що ти говориш? Нічого не нагадує? У свій вакуум мене посадиш?

Нічого собі! А вона точно розплющила очі! Але я не збираюся з неї робити ручного хомʼяка. Я просто хочу, щоб вона вислухала мене, а потім нехай робить як хоче.

Поки її голос дзвінкою луною розлітається по всьому під'їзду багатоповерхівки, не гаючи часу, я скорочую відстань між нами. І коли опиняюся досить близько, тихо вимовляю їй в обличчя:

— Курити хочеш?

Вета стискає губи та мені здається, я чую, як скріплять її зубки. Вона нервово видихає і зламавшись відповідає:

— Хочу! Тільки це зовсім нічого не означає!

Моя дівчинка… Значить. Ще як це означає!

***

Навмисно, самостійно підкурюю сигарету і передаю її Веті.

Дівча невдоволено закочує очі, але він сигарети не відмовляється. Вихоплює напівзотлілу отруту і жадібно затягується. У мене в самого слина збирається, як добре вона це робить.

Дивлячись у вічі, Вета видихає дим мені в обличчя. Мружиться, ніби щось обмірковує.

Так, мала, я теж тебе хочу. Можна прямо тут. Можна прямо на задньому сидінні.

Сподіваюся вона знає що це означає? Дим в обличчя це дуже серйозно.

— Отже, так, — починає вона багатообіцяльну тираду. Передає мені сигарету й упирається стегнами об крило моєї тачки. — Я зараз підіймуся до Лери й потім, ти відвезеш мене додому. — Замовкає.

І все, чи що? Я вже подумки до Армагедону підготувався. А виявляється, треба просто таксистом попрацювати. Я «за» обома руками та ногами. Потрібно повзатиме перед нею — буду. Хоча тут я погарячкував.

Хмикаю сам собі й, зробивши короткий вдих, передаю сигарету назад дівчині.

— Щось ще, пані?

— Фу! Не називай мене так! — гидливо морщить акуратний носик. Останніми затяжками швидко докурює цигарку. — Я зараз повернусь! - Розвертається до урни.

— Ти дещо забула, — гукаю її. У моїй голові дозрів наївний план. Не чесний. Нічого не можу з собою вдіяти, до божевілля хочу поцілувати її. Кілька днів розлуки видалися тисячоліттями. Буває ж таке.

— Що? — незрозуміло дивиться на мене.

Хапаю її за рукав і тягну на себе. Поки Вета не розуміє, що я хочу зробити, бʼюся в її відкриті від подиву губки та кладу руку на поперек, притискаючи сильніше.

Загубившись у моменті, Вета відповідає мені. Дурію. Але в наступну секунду починає шалено тріпотіти в моїх руках.

— Зовсім уже? — гнівно випльовує, відштовхуючи мене.

— Схоже на те!

— Тримай свій язик за зубами, зрозумів? — тисне в мене пальцем. Виглядає дуже по-дитячому.

— Обіцяти не можу! — знизую плечима і тягнуся за новою цигаркою.

Вона закипає від агресії. Просто дивиться. Крила носа роздмухуються, груди ходять ходуном. Довге волосся недбало перекинуте через плече. У спробі заспокоїтись, Вета проводить по них долонями кілька разів. Не допомагає.