Читати книгу - "Магія без пам'яті , Мiла Морес"

Рокс тим часом намацав мої груди, стискає долонею, все намагається знайти там ще щось, але не виходить. Зітхає, наче розчарований. Я його розумію. І сама хотіла б помацати груди побільше, щоб хоча б дізнатися, які вони навпомацки.

Ну і що, що я дівчинка... Мені також цікаво. Думка про це навіть заводить...

- Рокс, - відволікаю його напівпошепки, - а ти робив це раніше?

Він підняв голову і на кілька секунд завмер, вдивляючись у мої очі (а може він дивився на мої веснянки і уявляв, що він хоче з ними зробити – не знаю).

- Так, - відповів після роздумів.

- А з ким?

- Яка різниця, Лаурі, - відповів грубувато чи роздратовано.

Я розслабила свої пальці на його збудженому агрегаті, забрала руку. Йому це не сподобалося, я вловила ще одне подих розчарування.

- Карамелько, продовжуй, - каже ласкаво, - навіщо говорити про те, що було раніше? - цілує в губи, але вже не так спішно. - Ти - сексі, - змінив тактику, цілує повільно, з лоскітними пестощами язиком.

Я розслабляюся все більше, знаю, що трусики вже вологі, хочеться міцно стиснути стегна і почати ними рухати. Рука сама тягнеться до стояка Рокса, мені сподобалося його гладити, це дуже збуджує.

- Ось так краще, карамелько, - він уже на межі, чую по голосу. - Швидше, Лаурі, ось так, - обхопив мою руку поверх свого дружка, стиснув сильніше, робить різкі рухи, - так, так, руденька, о так, - руку не відпускає, смикає сильніше, всім тілом уже навалився на мене. Здається, що моє посередництво тут ні до чого, йому і так добре зі своєю рукою, але я все ж таки лежу мовчки, дозволяю собою керувати, як мінімум, одна моя рука повністю у його владі. Захотілося і собі пальці в труси засунути, дуже вже там все свербить, мені б потертися про щось ... довге і тверде.

Ох, я можу і піддатися цій спокусі, вже немає сил стримуватися...

- Рокс, у мене ніжні руки?

- Так, до чого ти зараз це питаєш?

- Та просто так.

- Розсунь ноги, - наказує мені, одночасно намагається стягнути мої джинси, але вони не піддаються.

- Ні, Рокс.

- Я трохи вставлю і все, тобі не буде боляче, - він уже благає. - Я не витримаю... хочу дуже... будь ласка... Я тільки головку вставлю... Потрусь там... Хочу всередині... Ти ж там туга напевно... соковита...

- Я сказала ні.

- Ще, Лаурі, ще дрочи... Я скінчу на тебе... Впусти мене, - він уже лепече невпопад, тіло то напружується, то розслабляється на мені.

Не чекала, що він захоче ще раз змінити положення наших тіл, але він різко перекинувся на спину, закинув мене на себе. Я виявилася притиснута до його стволу своїм вологим місцем. Рокс притис мене сильніше, зробив поштовх знизу, і я навіть крізь джинси відчула, як мені приємно від дотику до цього місця, вдруге вже сама втиснулася в нього, потерлася джинсами. Рокс завив, притягнув мене до грудей, схопив за сідниці, продовжує рухи стегнами, розгойдуючи мене на собі. Він зробив ще одну спробу стягнути мої джинси, і я вже готова була піддатися, але вони намертво до мене приросли, чималих зусиль Рокса виявилося замало. Щоб не втрачати відчуттів, він залишив свої спроби мене роздягнути, продовжив натирати твердий стовбур моїми джинсами, збуджуючи мене ще більше. Я ось-ось почну схлипувати. Незабаром попрошусь до нього в гості... Прямо зараз.

Але ні, мовчу, розум не спить.

- Я скоро скінчу, Лаурі... Не можу перемістити твої джинси... Зніми їх... Ти теж хочеш.

Знову звело внизу живота, волога продовжила сочитися, витікаючи на трусики.

- Я відчуваю, як ти течеш... і як ти пахнеш там... Візьми до рота, Лаурі... Хочу побачити твою руду голову на моєму члені... Соси... так, глибше... - Схоже, він озвучує для мене свої фантазії, - ще, руда... смокчи... я засаджу тобі по самі гланди... і скінчу на твої веснянки… Так... так... так... Я трахну тебе в рот, руда. .

- Лаурі, де ти зараз? – у моїй голові пролунав голос містера Нотрила, я сіпнулася від переляку, озирнулася навколо з надією, що його поряд немає.

- Мені треба зателефонувати, - підхоплююсь з твердого горбка, на льоту хапаю сумку.

- Ти куди, Лаурі? – Рокс на межі, очі благають пощадити.

- Начальник викликає, - відповів Роксу, а сама вже набираю номер. - Так, містере Нотрил.

Рокс відкинув голову на покривало, очі заплющені, в обличчі досада, змішана з болем, рука рухається по стовбуру.

- Лаурі, все гаразд?

- Так, містере Нотрил, - приводжу до норми своє дихання, намагаюся не дивитися на Рокса, і ніби тільки зараз помічаю, що ми все ще в кущах.

- Запиши на п'ятничний вечір ДЗЛ.

- ДЗЛ?

- Так, Лаурі. Так і запиши.

- Добре, містере Нотрил. І документи я вам зараз принесу, вони вже готові.

- Які документи? - Він здивований.

Ну, звичайно, я вигадую на ходу. Боковими кнопками скручую гучність динаміка.