Читати книгу - "Легенди нескореної зими"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Твоя красномовність геніальна, — посміхнувся Сергій. — Але що ми вирішуємо на найближчий час? Що будемо робити?
Мишко тим часом намалював карту урядового кварталу, позиції беркутні, Маріїнський парк з тітушнею і став малювати маршрут «ходи», показуючи стратегічні переваги мусорів:
— Як только ми підойдемо до Верховної Ради, даже пускай нас буде мільйон народу, нас в пяті містах одрізають от Майдана, при чьом лєгко: Липська, Грушевського з боку метро, Кріпосний проулок, Шовковична, Московська (назва блядська)… Всьо. Розчліняють на групки і починають хуярити мєлкооптовими партіями. Народ розбігається, хто куди, і вся ця хуйня в чорній формі спочатку пиздить отступающю «мирну ходу», а потім заходить з тітушками на Майдан і вже звучить: «нє думай пра мгнавєнья свисака» — со сцени їм співає Кабзон. А за ним Тася Повалій і Ґандзя Лорак ісполняют свої високохудожествєнні проізвєдєнія. А на канцертє — тітушня вночі буде зажигать фанарікі для Валоді Путіна. І орать: «Україна — ета Расія»! А нові ведучі Гєрман з Шуфрічєм будуть співать свіжий гімн: «вже памєрла Україна і слава і воля, вже вам браття маладиє пасміхнєцця дуля»… Царьов з Коліснічєнком і Королєвской — на падтанцовках.
— Перспективи так собі, — почухав макітру Морпєх. — Ось тоді ми і почнемо схрони рити. А шо — хіба не так?
— Поки до схронів дійде… Ще можна поборотись тут, — сказав Сергій.
* * *
Кум Петя подзвонив до Сергія далеко за північ, коли той вмощувався спати на місце, нагріте Бачею. За кілька днів у Парижі на чистих простирадлах і м’яких матрацах він встиг відвикнути від повстанського побуту, з його спільною постіллю і відсутністю комфорту. В наметі вночі все ще було холодно, не вистачало місця для всіх, тому спали по черзі, одягненими, по три-чотири години вночі, зате вдень можна було відіспатись вдосталь. Хоча нічний сон завжди цінився більше. Тому Сергій встав з лежанки з великою неохотою, одягнувся і пройшов до «передбанника», де в них стояла пічка.
— Я скоро буду, — повідомив Бачу, котрий спросоння розпалював буржуйку.
Бача стояв раком перед віконцем буржуйки у генеральській формі і дув на жаринки, намагаючись роздмухати вогонь. З буржуйки курився попіл вкупі з різким димом, але вогонь чомусь не розгорявся. У Бачі вже вся мармиза була чорною, почервоніли очі, в голові замакітрилось, але вогонь не брався. Через це він став кашляти і матюкатись. Сергій подав йому газету на розпал, котрих у них був цілий стос і повторив:
— Буду скоро!
— Охрана нужна?
— Генерал-охоронець? — віджартувався Сергій. — Це тільки для Мишка. Мене буде охороняти полковник… Настоящій полковник.
— Вобщє ці майдановці охреніли, — буркнув Бача, — скоро будуть лічних парікмахєров з чісла гєнєралов заказивать. Врємєна пошли…
— Революція, — погодився Сергій і вийшов з намету.
На вулиці незатишно, повітря увібрало в себе холодну вологу і було густе, мов у горах; здавалося, що це повітря можна було різати ножем. Через це дихалося важко, так, що не можна було вдихнути на повні груди. Волога осідала на землю. Світло ліхтарів на Хрещатику заливало мокрий асфальт позолотою. Жовтими плямами вкривало намети з їхніми огорожами і внутрішніми двориками.
Народ, як міг, облаштовував тут свій побут. Тільки чомусь намагався відгородитись від сусідів і зовнішнього світу перепонами, загорожами, парканами. Справжнє хуторянство на Хрещатику, зрештою, і на самому Майдані. Таке собі «оце — моє, моя межа!» Сергій посміхнувся, подумавши, що коли до травня революція зайде в глухий кут, то народ розбере асфальт і бруківку та буде садити тут картоплю, городину, заведе курей і поросят. Найвправніші господарі — бичків з коровами. Попід тинками — обов’язково чорнобривці, нагідки і матіола. А трохи пізніше — і мальви. В українців це в крові, в генах — будь-де облаштовувати господарство. Навіть коли самі не зможуть зібрати врожай, «буде для людей», котрі прийдуть пізніше.
Він уявив собі репортаж якогось телеканалу з Хрещатика у далекому серпні 2016 року. Під ранкове кукурікання і мукання корів журналістка буде розповідати про дивовижні породи курочок-несучок, виведені в наметі «пані Христини» і про загального улюбленця цапка Хведю, котрий разом з відважними майданівцями відбивав ювілейний 725-й наступ беркутівців. Після цього була виставка народних досягнень Майдану і спільна резолюція «Беркута» і Майдану про повну недовіру Антимайдану, котрий оголосив себе незалежною республікою Маріїнського парку, легалізував наркоту і проституцію і став вимагати міжнародного визнання. Їх у цьому вже підтримала Росія, Абхазія, Придністров’я і Північна Корея.
Він струснув головою від маячні, що спросоння лізла у голову і вийшов за периметр майдану, проминувши сонних вартових.
Петро вже чекав на нього в машині. Сергій пірнув у середину авто. Цього разу куми привіталися стримано. Було помітно, що Петро виснажився — морально, фізично. Через діяльність його сина у Львові у нього почались неприємності по роботі.
— Мене звільняють, — з розгону повідомив він Сергія.
— Нарешті, — реготнув той. — Майдан акбар!
— Блядь, тобі смішки в голові. Мене звільняють за повною службовою невідповідністю. Навряд чи знайду тепер собі нормальну роботу…
— Ти ж давно хотів піти на пенсію…
— «Хотіти» і «піти» — це різні речі.
— І що плануєш робити далі?
— Ляжу в лікарню, як всі «порядні» чиновники. З моїм затяжним алкоголізмом…
— Чому алкоголізмом? — здивувався Сергій. — Ти ж наче не зловживаєш…
— Та, тепер, коли ви затіяли ці майданівські хороводи, а мій синок пішов майданити… Щовечора, поки не лупну півлітру, — не засну, — зітхнув. — Болить це все мені. І ваших шкода, і наших «беркутят»… Ти ж сам знаєш, у нас є нормальні пацани[105], а негідників і у вас, і у нас вистачає…
— Скоро почнеться? — здогадався Сергій.
— Попередньо — вісімнадцятого. Але там, — тикнув пальцем угору, — зараз такі качелі… Немає єдності. Яник хоче все вирішити мирно… На нього давить Хуйло… Ну, і біля нього повно різних ура-переможців… І
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенди нескореної зими», після закриття браузера.
