BooksUkraine.com » Сучасна проза » Львів. Пані. Панянки 📚 - Українською

Читати книгу - "Львів. Пані. Панянки"

151
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Львів. Пані. Панянки" автора Уляна Дудок. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 48 49 50 ... 81
Перейти на сторінку:
ґвалтовно зросла кількість самогубців. Люди, заподіюючи собі смерть, утікали з раю, в якому є майже все… Тому вінт експериментував, невтомно шукаючи рішення, як зробити людей щасливими, не нашкодивши їм. Підказку він знайшов у минулому.

* * *

Катя хутко здала зміну й випурхнула з роботи. Вона дуже поспішала додому, подумки підганяла навіть гравітяг, котрий мчав зі швидкістю чотирьохсот кілометрів на годину. На самоті, у коконі гравітяга, пригадався вчорашній виступ… Хвиля сорому накрила Катю, серце несамовито закалатало, а обличчя спалахнуло. Вчора на сцені їй не вдалося вгамувати жахливого хвилювання, тому голос зрадив раз, потім удруге, а далі Катя ледве стримувала сльози, безбожно фальшивлячи. Врешті знічено вмовкла, бо із залу вже батогами навідліг били зневажливі репліки, регіт і свист глядачів.

Блажко, продюсер, меценат і журі – усе в одній особі, на великий подив публіки, зглянувся над збентеженою, доведеною до сліз гарненькою конкурсанткою. Зал загудів роздратованим вуликом.

Але Блажко звик потурати власним забаганкам та інтуїції, тому зневажив реакцію глядачів. Це ж лише перший етап відбору. Можна ж іще милосердно поставитися до безталання, яке послугує контрастним тлом для обдарованих. Хороший об’єкт для насмішок публіки, котрих розігріває не лише чийсь феєрично прекрасний виступ, але й така-от невдаха. Глядачів заводить різноманіття. Так міркував досвідчений оцінщик талантів, пропускаючи присоромлене дівча до наступного етапу. А вже там, звісно, доведеться позбутися цієї дівулі зі слабкими вокальними даними, та зараз хай публіка порозважається плітками про його протеже, обговорюванням бездарного, проте гарнесенького дівчиська, котре пропхали за які ж такі (ну дуже цікаво!) заслуги?

Катя не втямила, чому після провального виступу її допустили до другого етапу. Проте наївшись сорому, освистана глядачами, вона й не думала сюди повертатися. Пережити приниження вдруге?… Ні, тільки не це… Дівчина ховала очі, втікаючи вчора зі сцени. Перевдягнулася бігцем, забувши на лавці рукавички, притьмом закуталася у шарф, опустила голову та чкурнула подалі, боячись і глипнути на зустрічних перехожих. Ану ж бо впізнають, що на конкурсі це одоробло пищало, як дурне курча між соловейками. Перехожі натомість спокійно оминали Катю.

«До пані Ірени не можна… Більше ніколи… Чому я її не послухала?…» – Катя згадувала похмуру вчительку, вузькі вуста якої враз стали напнутою ниткою, а очі вмить вистигли, перетворившись на дві крижини, щойно дівчина повідомила про майбутній виступ на шоу Блажка. Пані Ірена, вимоглива, сувора викладачка вокалу, спершу завмерла німою статуєю, а потім оговталася і виштовхнула з себе:

– Навіщо, Катю?… Тобі туди не треба… Та й ти ще не готова. Відмовся, – майже благально прозвучала фраза, котру вчителька прагнула б вимовити, як наказ.

– Але, пані Ірено, це ж такий шанс! – гаряче розпочала дівчина, проте її запал миттю вигас від удару об лід, що тужавів у виполосканих плином часу блякло-блакитних очах викладачки. – Мене допустили до першого етапу, завтра я виступлю…

– Геть… іди звідси… – Катя перші слова не так розчула, як вгадала, зате наступні залунали дзвінко, аж ляснуло по вухах: – Дурне дівчисько!!! А я погодилася її вчити!..

Пані Ірена розвернулась і вийшла з кімнати. Катя розгублено кліпнула, а потім розсердилась. Стара зовсім з’їхала з глузду! Що вона розуміє?! Хіба те, що ця карга відмовилася брати платню, дає їй право так поводитися?! Люта Катя стрілою вилетіла з квартири пані Ірени. Хотіла дверима грюкнути на прощання, однак не вийшло. Двері в пані Ірени дорогі, з електронним керуванням і безшумним механізмом зачинення. Ще б пак! У квартирі є безцінні полотна та інструменти, а господиня – неабихто, величезний авторитет і світило. Тоді Катя розгнівалася на вчительку, та після позориська на сцені шоу талантів її мов окропом обливало на згадку про пані Ірену. Викладачка колись знехотя погодилася взяти Катю на навчання, однак згодом прикипіла до учениці душею, вкладаючи всі досвід і вміння в юне обдароване створіння. Навіть скасувала оплату після кількох місяців навчання. Зглянулася над сиротою, що віддавала більшу частину заробітку на заняття. Поклавши руку на серце, у Каті нікого ближчого за пані Ірену не було. Проте дівчина не могла повернутися до вчительки, просто не могла… У вухах і досі звучали слова пані Ірени: «Геть… іди звідси…» Те, що її потім обізвали дурним дівчиськом, не так боліло. Дурна! Справді ж дурна! Але ті безмірні розпач, безнадія й зневіра, що кровили з трьох утраченим голосом вимовлених слів, викреслювали Катю з життя пані Ірени. Назавжди. Закутана у шарф дівчина брела додому, цураючись людей.

А назавтра зранку на роботі ніхто й не запитав Катю про жахливий виступ, бо жодна душа тут не цікавилася успіхами чи невдачами працівниці. Відвідувачам центру радості й поготів було байдуже. Зайняті розвагами, покращенням зовнішності чи пошуком ще не випробуваних екзотичних послуг, вони лише неуважно ковзали поглядами по людях у формі, помічаючи персонал хіба тоді, коли їм щось кортіло вияснити.

Проте Каті від того чомусь не полегшало… Навпаки. Відчула себе нулем, нічим, невидимкою. Усередині нестримно росла образа-огида до всіх довкола. До кінця зміни Катя ледве добула. Наприкінці дня огида переросла у ненависть до людиськ. Завчено посміхаючись, дівчина подумки бажала всім і кожному найгіршого. Смерті, каліцтва, нестерпних мук…

Добре, що хоча б у гравітязі, в закритому коконі, не видно і не чутно довколишніх. Не треба дивитися на збіговисько паскудних істот, чути їхні різкі голоси, відчувати неприємні запахи чужих тіл.

Проте Катю злостили тягучі зупинки, хоча вона добре знала, що пасажиру виходити з кокона дозволяється лише після повної зупинки гравітяга, тому ці три хвилини – необхідний мінімум. Знання знанням, але дівчині не вдавалося вгамувати роздратування.

Щоб згаяти трохи часу, Катя просто в коконі гравітяга замовила на вечерю піцу з креветками.

Нарешті голос попередив її: «Пасажире, приготуйтеся! Наступна зупинка ваша! Залишилася одна хвилина до зупинки!» Катя виборсалася з обіймів компенсаційного кокона, що захищав її від перевантажень під час запаморочливого лету гравітяга. Дівчина піднялася з видовженої капсули, залишаючи позаду легкий свист – у щойно звільненому коконі почалася дезінфекція. На віддаленій станції, крім Каті, більше ніхто не сходив, а дівчина й не озирнулася, щоб глянути, чи залишилися зайняті кокони, котрі повезуть ще когось уже до кінцевої. Зараз її геть не цікавили інші – хай позападалися б усі гамузом у пекло!

У невеликій – всього близько сорока квадратних метрів – кімнаточці дев’ятого кола, останнього, до речі, та найдальшого від центру міста, отже і найдешевшого для проживання, дівчина скинула куртку та побачила, як готова гаряча піца, замовлена в гравітязі, виїхала на стіл з отвору

1 ... 48 49 50 ... 81
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Львів. Пані. Панянки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Львів. Пані. Панянки"