Читати книгу - "Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування"

групи, соціуму, що відбувається в конкретних умовах та за допомогою пізнання і свідомого перетворення дійсності, тобто завдяки здійсненню людиною діяльності. Діяльність людини, з позиції її розуміння науковцями — це специфічно людська форма активного відношення до світу, змістом якої є цілеспрямована, доцільна його зміна, свідомий підхід до його перетворення. Як суб'єкт діяльності людина має, передусім, мислити і діяти, діяти і мислити [16, с. 193]. Генеза застосування в кримінальному законодавстві України терміна «працівник правоохоронного органу»

Досліджуючи питання застосування в кримінальному законодавстві України терміна «працівник правоохоронних органів», варто мати на увазі, що цей термін у кримінальне законодавство Української РСР був введений на підставі указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 15 лютого 1962 р. «Про посилення відповідальності за посягання на життя, здоров'я і гідність працівників міліції та народних дружинників», «Про посилення кримінальної відповідальності за зґвалтування», від 20 лютого 1962 р. «Про посилення кримінальної відповідальності за хабарництво», від 4 квітня 1962 р. «Про внесення змін і доповнень до статей 22 і 44 Основ кримінального законодавства». Враховуючи практику застосування кримінального та кримінально-процесуального законодавства, Президія Верховної Ради Української РСР 10.09.1962 р. прийняла Указ «Про внесення змін і доповнень до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів Української РСР», яким у редакцію Кримінального кодексу Української РСР були внесені ст. ст. 189-1 та 190, в редакціях яких законодавець ввів термін «працівник правоохоронних органів» [19]. У подальшому у кримінальному законодавстві Української РСР був використаний термін «працівник правоохоронного органу», згідно з положеннями Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 липня 1987 р. «Про кримінальну відповідальність за захоплення заложників». Згідно з положеннями зазначеного Указу ПВС СРСР в Українській РСР був прийнятий Указ Президії Верховної Ради УРСР від 31 липня 1987 р. «Про внесення доповнень і змін до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР», яким у Кримінальний кодекс УРСР була внесена ст. 123-1, у п'ятий частині якої був зафіксований термін «працівник правоохоронного органу» [20].

На теренах державного будівництва суверенної України, зокрема, в часи побудови національної держави як незалежного, соціального, правового геополітичного формування в державно-правовий обіг кримінального законодавства був введений термін «працівник правоохоронного органу».

Далі варто зазначити, що у Кримінальний кодекс Української РСР Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 18.01.1991 р. «Про посилення правового захисту працівників правоохоронних органів» [21] у чинний тоді Кримінальний кодекс Української РСР були внесені доповнення у вигляді нових редакцій статей, зокрема, були введені в дію ст. ст. 189-2, 189-4, 189-5 в назву та редакціях яких був введений термін «працівник правоохоронного органу», який почав вживаюся поряд із такими термінами, як «суддя», «народний засідатель», «працівник міліції», «працівник органів внутрішніх справ», «прокуратури», «державної безпеки», а також «слідчий». Однак у цьому Указі законодавець не визначив коло органів держави, які він вважає правоохоронними, і не дав поняття, хто є працівником правоохоронного органу.

Законом України від 02.10.1996 р. «Про внесення змін і доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України і Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за посягання на життя, здоров'я і майно суддів, працівників правоохоронних органів, осіб, які беруть участь в охороні громадського порядку та громадян» введені в дію ст. ст. 189-2, 189-4, 189-5 [22].

Нормативно-правове визначення перечня органів, які законодавець відніс до правоохоронних, було започатковано після прийняття Закону України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів», де в ст. 2 «Основні положення» зафіксований правовий припис, що у цьому законі, серед інших понять, вживається і таке поняття, як правоохоронні органи, до яких, на думку законодавця, тоді належали: органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи податкової служби, державної контрольної ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони та інші органи, що здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції. Пізніше у статтю вказаного закону були внесені такі правоохоронні інституції, як Військова служба правопорядку у ЗСУ, органи виконання покарань, органи зовнішньої розвідки [23]. Однак треба зазначити, що це був функціональний закон, спрямований на регулювання не основної, а опосередковуваної функції в державній діяльності, і він не дав ґрунтовної відповіді на питання, кого з працівників державного апарату треба вважати «правоохоронцем».

Ключовим законодавчим актом стосовно терміна «працівник правоохоронних органів» був Закон України від 2 жовтня 1996 р., в якому поряд з іншими доповненнями у ст. 191-1 ККУ була внесена примітка, де на законодавчому рівні визначено, що терміном працівник правоохоронних органів, який вживається в редакціях ст. ст. 123-1, 189-1, 189-2, 189-4,189-5. 190-1 ККУ, треба позначати осіб, що вказані у п. 1 ст. 2 ЗУ «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів» [22]. Одночасно варто звернути увагу, що чинний на той час ККУ вживав у своїх редакціях як термін працівник правоохоронних органів (зокрема в ст. ст. 189-1, 189-2, 189-3,-189-4, 190-1), так і терміни «працівник міліції» (це редакція ст. 188-1), «працівник прокуратури», «...органів внутрішніх справ», «...служби безпеки» (редакція ст. 189-3) [24]. Таким чином, указані законодавчі акти термін працівник правоохоронного органу у правовому оформленні конкретизували, і він отримує порівняно однозначне трактування з боку законодавця.

На той час, тобто до прийняття нині чинної редакції Кримінального кодексу України, законодавець для оперування в практичній діяльності певною термінологією ввів у Кримінальний кодекс УРСР термін «працівник правоохоронного органу» та подбав про його однозначне розуміння і тлумачення.

Тому, на наш погляд, не зовсім зрозумілою є позиція українського законодавця в подальшому, а саме після прийняття у квітні 2001 р. Кримінального кодексу України, де в редакціях ряду статей вживається термін працівник правоохоронного органу (ст. ст. 342, 343, 345, 347, 348, 349, 370), водночас у названому кодексі та і в інших законодавчих актах не дається поняття, кого ж зі службовців державного апарату варто вважати працівниками правоохоронних органів [25].

Проблемні питання щодо регулювання загальноправового статусу «працівник правоохоронного органу» в законодавстві України

З огляду на питання, що нами розглядаються та стосуються законодавчого регулювання процедури діяльності працівників правоохоронних органів, виникає проблема визначення статусу «працівник правоохоронного органу» України.

Ця проблема зумовлена тим, що до цього часу така категорія працівників державного апарату в наший держави, як «працівник правоохоронного органу» не має загальноправового закріплення на законодавчому рівні, тобто досі національним законодавцем не прийнятий нормативно-правовий акт, який би