Читати книгу - "Чужа гра"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Пацани, а я вас шукаю! — радісно кинувся до друзів. — Я ж могорича не виставив за весілля! Та й не справляв — зібралися її та мої рідні! Зараз не той час, щоб робити гулянку на сто чоловік, а нє? То пішли, я візьму фляшку, закуску, мізерії[13]… Та то не файно вийшло з мого боку… Ще загніваєтеся і скажете, шо я якийсь жлоб!
Вечірній, надувши губи, подав руку Романові і сказав серйозно:
— Створена сцє одна українська сім'я. За цє треба випьити!
36Життя справді йшло, наче у «Sim City». Час спливав. Ще вчора за вікном стояла осінь, на диво тепла, без дощів, а вже й зима минає.
Ірина кілька разів намагалася порозумітися з Оленкою, але та не йшла на контакт. Мабуть, до цього часу мала гнів на подруг, котрі робили все, щоб відвернути її від Романа. Коли її запросили на весілля до Князя, зраділа, що там побачить подругу. Оленка мала бути дружкою. Та й Валентину час показати друзям, що завів серйозний роман.
На весілля з Іриною напросилися й Інна з Ольгою: «У вас збереглися традиції, співають, готують смачно. Які тістечка були у тебе на весіллі!»… Інна досі не могла отямитися від одруження Османа, не говорила з ним, хоч втішалася, що розблоковано рахунки фірми і є оборотний капітал. Ольга завела роман з Ангелом, і з материнською ніжністю ставилася до нього, його дітей і навіть до дружини, коли вони бували у Києві. Інна говорила, що в Ольги новий вид сексуального збочення. Ольга зітхала і зізнавалася, що знайомство з дружиною Ангела ще більше її збуджує…
На весіллі Ірина, пригорнувшись до чоловіка, пригадувала день їхнього вінчання. Було сумно і радісно. Привітати Ігоря приїхали Гаркавий з Шариком та Карасем, Калач, гордий собою, бо до весілля випустив сорт горілки «Руський князь». На етикетці було зображено воїна у варязьких обладунках із суворим обличчям Вербного.
Ангел прокоментував:
— Дивно, що обійшлося без сомів.
— Скоро нерест, — зауважив Андрій. — Сашко думає про майбутнє.
До друзів підійшов Карась, підсміюючись з вигадки Калача.
— Он — наша находка, — сказав. — За два місяці эта марка стала популярной. Можемо через магазины пропускать левак в неограниченных количествах!
— Сліпий волоски на задниці повисмикує, — вирішив Андрій.
— Честно говоря, — підійшов Гаркавий, — нечему радоваться… В Москве происходит что-то не то.
— Не панікуй, Льоню, — заспокоїв Андрій. — тепер ми на коні. Скоро Валік покінчить з нашими проблемами.
— Твои слова Богу в уши, — зітхнув Шарик, чомусь поплескавши себе по черевцю.
— Кіркуєв затягує, — зауважив Ангел.
— Тихо. Ми не на сходняку, — вирішив Андрій.
До гурту приєдналася Ірина. Чоловіки замовкли і розійшлися. Андрій обняв дружину. Була засмученою — ні Кіркуєв, ні Оленка не прийшли. З'ясувалося, Валентин поїхав у справах до Києва, а подруга, мабуть, не хотіла нікого бачити.
— Ти не радієш за мене, Іринко? — запитала наречена, відлучившись від Ігоря.
— Заздрю. Я би виходила заміж щороку.
— Цікаво за кого? — запитально зиркнув на дружину Андрій.
— Тільки за тебе!
— Як твій братик? — поцікавилася наречена.
— Залишився жити і лікуватися в німецькій родині. Там інші люди, не жлоби як тут. Як Оленка. Доброго покуштувала, стала гоноровою.
— Не хотіла говорити… Вона телефонувала до мене і сказала, що не буде на весіллі, бо не хоче бачити тебе і «київських курв».
— Жлобиха, — розсердилась Ірина. — Гроші псують людей.
Нарешті вусатий староста запросив гостей сідати. Після кількох перших тостів чоловіки попустили краватки, над столом знявся легенький гул, брязкання виделок та ножів об тарілки, і враз — дзвінок на мобільний до Калача. Той, узявши телефон, відхилися і, слухаючи абонента, змінювався в обличчі. Потім кивнув до Анджея, і вони вийшли. За ними поспішив Ангел.
— Спалили наші цехи під Броварами — готову продукцію, спирт, обладнання, — повідомив Калач. — Охорони не виявилося на місці… Збитки — понад мільйон баксів…
Андрій вилаявся. Ангел недобре згадав Цигана. Підійшов Льончик:
— Сліпий, — вирішив. — Дочекалися. Поки чухалися, вони зібрали сили!
Андрій роздратовано набрав номер телефону Валентина:
— Ти де?
— На Печерську.
— Ти, твою мать, з курвою в ліжку, а цехи в Броварах спалили! Що охорона?! Хто її зняв?!
— Я нікого не знімав! Там Калач керує! Маю інші справи!
— Ти не справляєшся з ними! Історія тягнеться другий місяць, а результатів жодних!
—… Один мудак у СІЗО залишився жити і зараз дає свідчення, які доходять до Сліпого! Він обережний як ніколи!
— Твої виправдання мене мало цікавлять! Даю ще чотири дні! У середу хочу почути добру для нас новину! — роз'єднав зв'язок.
—… Я буду не я, якщо це падло не працює на Сліпого! — сказав Ангел. — Йому ще у середині грудня наказали за місяць розібратися з Бондарем. За цей час нічого не зробив, тільки усюди розставив своїх людей: Астаф’єви в Нагірній, Джинджа — в Києві «охороняє» завод!
— Гаразд, — насупився Андрій. — Відкликайте виродків з Нагірної, людей Джинджі допитати, покарати, зібрати всіх, кому можемо довіряти, відіслати в Київ… Зняти кількох бійців з Праги. Знову мало людей! Ми не можемо охороняти і свої території, і Шарика з Карасем! Льоню, — до Гаркавого, — підтягуй своїх козачків.
— Ми надто довірилися Кіркуєву, — вирішив Ангел. — Треба почати переговори
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чужа гра», після закриття браузера.