Читати книгу - "Празька школа: хрестоматія прозових творів, Віра Просалова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І того ж самого вечора в їдальні експресу Шербурґ — Париж ніхто в елегантному юнакові не пізнав би вчорашнього чотового Річмондського полку, Майкла Смайлза.
Експрес мчав крізь осінню ніч, розпатлавши свою іскристу чуприну. Майкл стояв у коридорі, і, притиснувши обличчя до віконної шиби, дивився в темряву. Коли б хто сказав йому тепер, що він лише романтичний хлопець, який утікає з дому за пригодами й далиною, — він не знав би, що відповісти: «Може, так... а може, й ні...» Він сам не знав…
З бічної кишені витяг Майкл великий кишеньковий блок, а з нього часописну вирізку. Була вона десь з весни того таки року й мала сенсаційний заголовок: «Наш новий ворог». Була це інформаційна стаття про повстання на Сході Європи нової держави, України. Подавалися короткі інформації про її історію, про козацьку державу Хмельницького, московське лихоліття, наслідки революції й проголошення гетьмана... Хоч автор і стверджував, що нова держава має занадто тісні зв’язки з центральними державами, але в її ворожість до Антанти не вірив. Виявом його сумніву був і знак запиту за сенсаційним заголовком...
Часопис з цими інформаціями попав у Майклові руки цілком випадково. Ліниво тоді сковзнув він очима по заголовку, ліниво почав читати й уже не відірвався, аж дочитав до кінця. А потім вирізав замітку й сховав до нотатника. Він проносив її з собою цілу весну й літо, разом з листом до родичів, на випадок, якби його вбито. Він не віддавав собі відчиту, для чого потребує її, але якесь рішення поволі назрівало в нім і остаточно з’ясувалося перед поворотом додому.
Якби цю вирізку побачив хто з його товаришів, — напевно дуже здивувався б. Правда, вояки збирали вирізки про висліди баскетболових змагань, там у себе вдома. Або фотографії кінозірок, чи світлини своїх улюблених коміків. Але ніхто з них ніколи не вирізав собі жодної політичної новини й не тримав би її так довго при собі, як Майкл. Та ще новини з якогось далекого Сходу, де простяглися незнані простори нової держави.
Коли хто гадає, що З’єднані Держави не мають аристократії, — дуже помиляється. Коли хто гадає, що вона складається з мільярдерської сметанки, — помиляється ще більше. Та аристократія відзначається не велетенськими маєтками, а своїм стопроцентовим американським походженням та своїм політичним впливом. Вона — це нащадки тих, що на славетній «Маєвій квітці» пристали як перші колонізатори до берегів Нової Англії. Вона — це нащадки тих, що з Джоном Смітом засновували Вірджінську компанію, закладали Джем-ставн, заорювали перші борозни у вірджінську землю, перші падали під індіанськими томагавками. Це в них текла кров славетної князівни Попагонтас, що давала їм тубільне право на ввесь цей край. Так, це вони розбудовували свою Вірджінію, цей підклад цілої держави, колиску семи президентів, з Вашингтоном на чолі, «мати стейтів», мати президентів, як гордовито звали її. Це ось ця справжня американська аристократія, що скептично дивиться на всілякі там міхи з грішми: різних Марґенштернів, Морґанів Рокфелерів і Вандербільтів... До тієї аристократії належали й Смайлзи.
У родинній хроніці, започаткованій на кількох задніх листках старовинної Біблії, був занотований початок Смайлзового роду в Америці. Майкл кілька разів мав у руках цю родинну реліквію, що зберігалася в доброму сейфі одного з банків Річмонду. Друкована в Амстердамі, мала вона на чільній сторінці запис латинською мовою, що належить бакалаврові Михайлові Смільському, синові сотника з Козацької землі України, з міста Сміли. Був зазначений рік наприкінці шістнадцятого віку... По традиції роду, це й був перший Смайлз, що прийшов до Вірджінії з Джоном Смітом на початку сімнадцятого віку.
Читане по-англійськи стало зі Смільського Смайлз і пішло так цілі століття. На кінці ж Біблії кілька пожовклих сторінок були пописані датами народження й смерті членів роду майже за ціле перше століття перебування в Вірджінії. Майкл кілька разів читав цей синодик народжень, шлюбів і смертей, цей шерег імен мужчин і жінок, що довгим рядом вишикувалися на початку роду. Як кожен тубільний вірджінець, він з дитячих років носив у собі ту гордовитість роду, якої не знає Вискочень — Захід, який ще ані не перед ста роками був лише пасовиськом бізонів. Ні, стейт, держава, доля цього континенту кувалася тут, на вірджінських рівнинах, ними, нащадками тих перших, відважніших, витриваліших!...
Цікаво, що родові амбіції американської аристократії дуже рідко сягали за межі її континенту. Хто були ті, що їх англійська влада насильно вислала з Англії на «Маєвій квітці», щоб колонізувати Нову Англію? Хто були ті піонери, що з авантюрником Джоном Смітом, хоч і адміралом «Нової Англії», засновували цю державу. Як і чому син козацького сотника з далекого козацького міста прийшов до Вірджінії, щоб обернутися в Майкла Смайлза. І чим були його предки на тій землі, що в поблідлому записі несла таке дивне ім’я: Україна — козацька земля.
Справді ніхто з роду Смайлзів за цілих три століття не поцікавився подібними питаннями, їм вистачало, що це їхній піт й їхня кров клали підвалини держави. Але як і чому почався їх рід саме від козацького бакалавра — нікого ніколи не боліло. Хіба лише зберігали одну родову традицію: старший син у роді завжди діставав на честь свого предка це козацьке ім’я Михайло — Майкл.
Отож Майкл був одинаком. Не мав ані сестер, ані братів. Батьки йому швидко вмерли, залишивши його на вихованні у бездітного дядька, відомого річмондського адвоката й сенатора. Там Майкла любили як рідного, і якщо з нього не виріс розбещений юнак, то це завдячував своєму родинному характерові, що завжди мав усвідомлення про працю й обов’язок.
Люблений приятелями й ріднею, трохи шибайголуватий юнак міг очікувати доброї кар’єри, яка відкривалася йому з дядьківської канцелярії при чинній допомозі численної рідні. Якби не війна й не експедиційний американський корпус до Європи, — надії родичів не були б марними. Виховався б з нього незлий адвокат, парламентарний репрезентант, не останній чинник у політичному житті держави, що скінчив би впливовим сенаторством, суддівством або й закордонним представництвом.
Не все ще було втрачено, коли Майкл добровільно зголосився до експедиційного корпусу. Ніщо з родинних надій не було ще втрачено, поки він залишився живий і вернувся б додому. Ніщо не було втрачено аж до того дня, як вирізав і сховав для всіх інших байдужу нотатку про нову державу —
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Празька школа: хрестоматія прозових творів, Віра Просалова», після закриття браузера.