Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"

- Аліто, все гаразд? - Мене відволік від обмацування невидимого члена Елім.

- Так, - відповідаю з усмішкою.

Повернула увагу до місця біля себе, на якому нещодавно була вм'ятина, і з досадою зрозуміла, що там пусто. Невидимка зникла, ніби це був плід моєї уяви. Тільки я знала про присутність тут Дженарда, ніхто інший його не бачив.

Провела очима по залі, намагаючись зрозуміти, куди зникла примара. Звичайно, я його не побачила, але встигла помітити, як маги, що стоять біля виходу, похитнулися. Повз них пройшов хтось невидимий, дуже необережно зачепивши плечем кожного.

- Еліме, я за Дженардом, не йди за мною, - кинула на ходу і буквально побігла до виходу з паба.

Двері відчинила ключ-карткою і вилетіли надвір. З нашого паба не можна просто переміститися, можна вийти лише через двері. З картки члена клубу списується оплата за коктейлі та замовлення столика. Звісно, з мене нічого не спишеться, але іншого способу залишити заклад немає. Саме так і вийшов Дженард. І я маю ще пару хвилин, щоб спробувати його зупинити.

- Дженарде! – кричу в порожньому темному провулку. – Дженарде!

На вулиці і без того напівтемрява, очі підлаштовуються, але жодних силуетів не видно. Вловити б рух чи натяк на чоловіче тіло. Він або пішов, або ховається.

- Ти – сучий син! Покажись мені! Дженарде!

- Тихіше, дівчинко, - сильні руки затягли мене за кут.

На вулиці темно, ми стоїмо між будинками, самотній ліхтар освітлює простір поруч, ми ховаємось у тіні.

- Ти хто? – від несподіванки я скрикнула. Обличчя зі звичною, хоч і ненависною, бородою я не побачила.

Тіло обдало жаром, пекучий вогник проник у кожну складочку на моїй шкірі. Він усміхається – я млію з відкритим ротом.

- Дженарде?

Боже, я – наївна дурочка, дівчисько зі спітнілими долоньками та слабкими колінами. Вони ось-ось підігнуться, і я впаду. Сподіваюся, догоджу просто до рук цього красеня. Нехай він мене обласкає, зацілує, трахне, використовує, обізве повією. Я на все згодна.

- Не впізнала? – усміхається.

Господи! Та він божественно прекрасний! Такого не буває! У нього не тільки очі чарівні, а ще й посмішка... А ці вилиці – верх досконалості. І ямочка на підборідді, в яку хочеться макнути язика. Приховувати її – це ж блюзнірство!

Розглядаю обличчя у чорно-білих тонах, напружуючи зір вовчиці, вивчаю риси. Я б подумала, що це зовсім інша людина, якби не його п'янкий запах.

Цього разу і волосся ідеально підстрижене. Не надто коротко, але по-чоловічому. У них можна запустити пальці, схопити пасма, відчути атласну ніжність.

- Без бороди ти зовсім інший. Такий гарний, - промовила трохи зніяковіло, зачаровано провела рукою по гладкому обличчю.

- Пролунало якось невпевнено. Давай ще раз.

- Не дочекаєшся. Ти збирався ось так втекти? – зображую злість, хоч сама вже плавлюся під його поглядом.

- Я не маю тут бути.

- А де ти маєш бути?

З цими словами я жорстко схопила його за член. О, так! Твердий, пульсуючий, розриває ширинку. Схопила його разом із навколишньою тканиною, старанно стискаю, дивлячись у палаючі червоні очі. Підключилися його вовчі інстинкти, я чую це в кожному зітханні, визначаю за кольором зіниць.

- Не смій тікати від мене, - стискаю член міцніше, ніби загрожую йому розправою.

Дженард вивернувся і притис мене спиною до стіни. Ширинку розстебнув не торкаючись, я лише почула знайомий звук. А наступної миті мого живота торкнувся кам'яний стовбур. Ноги відірвалися від землі, зігнулися в колінах, сукня задерлася по самі груди, підбори повисли в повітрі за чоловічими сідницями. А далі ривок - звір вторгся в мене з гарчанням. Я міцніше стиснула його ногами, намагаючись втягнути член глибше, ніби він і так не занурився в мене повністю. Знову ривок – тіло пронизує насолода.

- Яка ж ти сексуальна сучка, - цього разу я відчуваю його слова своєю шкірою, він вимовляє їх біля моєї шиї.

- А ти – збоченець…

Я не можу придумати нічого, вся увага між ніг, де його член жорстко штовхається у мене. Чіпляюсь за широкі плечі, кусаю шию, хочу відчувати тверде голе тіло впритул до оголеної себе, але ми обидва наполовину одягнені. Він навіть трусики не зняв з мене повністю, просто відсунув їх.

- Що ж ти зі мною зробила?

Моєї відповіді не прозвучало, бо поряд пройшло кілька чоловіків. Очевидно, відвідувачі нашого пабу. Залишилося сподіватися, що в тіні між будинками вони нас не помітили, але якщо врахувати, що у всіх магів добре розвинені інстинкти, то надія стає туманною й розпливчастою.

- Ти псуєш мою репутацію, - говорю здавленим голосом, його член ривками вбивається в мене, дихання перехоплює, між ніг саднить.

- Репутацію неприступної королеви? – крізь гарчання чую усмішку.

- Що? - Запитання зірвалося зі стогоном.

Називає мене неприступною той, хто вже розвів мої ноги і жорстко трахає під нашим клубом. А я взагалі не пручаюсь, навіть навпаки, напрошуюсь.