Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

- Тримай, тільки перепиши одразу, будь ласка, щоб не втратити, - боюся, щоб картка не зникла раніше, ніж він збереться мені зателефонувати.

- Добре, я подзвоню ввечері, - ловлю прощальну усмішку Енді, а сама зриваюся на біг.

Пірнаю в перший провулок, озираюсь – нікого. Я вже лечу на завдання. Мій перший зелений підопічний. Має бути цікаво. І радісно мені зараз від того, що зустріч із Енді пройшла вдало. Наступного разу доведеться пояснювати, що це в мене за така робота, на яку треба бігти. Навіть не знаю, що я йому скажу. Ну, припустимо, я медсестра, яку в терміновому порядку викликали на операцію. Версія може спрацювати, тільки навіщо мені брехати Енді? Я хочу щирих стосунків, але з моєю магією це буде складно. Найкраще не брехати, але й не говорити правду на всі сто відсотків.

Я стою на подвір'ї житлового будинку, точніше на вході у двір. Наді мною кругла арка, вона ж частина багатоповерхівки. Мені зараз заглибитись у двір чи вийти на вулицю? Нічого не розумію, втім, як найчастіше буває. Іду у напрямку двору. Усередині багато людей, на дитячому майданчику граються малюки, їх оточили матусі. Декілька припаркованих машин стоять недалеко. Я у звичайному житловому дворі, нічого надприродного не відбувається, та й надто людно тут. Повертаюся під арку будинку, дивлюся над головою, і розумію, що тіні, які я помітила і вперше, це зовсім не тіні. Чорні силуети обплели ребристе покриття фігурної стелі. На вигляд схоже на виставу в театрі тіней, але я знаю, що ці тварюки небезпечні. Гірші за домовиків будуть.

Ворота за моєю спиною відчиняються, і до мене крокує молодий хлопець чи навіть підліток. Тієї ж миті тіні над нами оживають, видаючи скрегочучі звуки. На голову вже сиплеться штукатурка.

- Обережно! – штовхаю хлопця убік, на його колишнє місце валяться каміння з-під штукатурки. А далі град із будматеріалів. Тіні руйнують будинок, щоб обвалити його на нас, а точніше на хлопця, якого я затуляю собою. Вигукую заклинання на поразку, намагаюся руками вхопити бодай одну тінь. Шм'якнути б когось об стіну, але з цими істотами так не виходить. Вони ж тіні. Заклинання працюють краще. Тараторю все підряд, виявляючи знання магічної мови і латині. Хлопчина поруч перебуває в дикому шоці, але, схоже, лякають його не тіні, а дівчина, що збрендила, вчепилася в нього і кричить щось незрозуміле.

На мої крики вже збігся натовп, тіні, звичайно ж, поспішили піти. Мені потрібна була лише кілька хвилин, щоб знищити їх повністю, але ні, цього разу мені не дали дограти свою партію.

- Що ви робите? Відпустіть хлопця!

- Вона що, божевільна?

- Точно з головою не все гаразд!

Так, це все на мою адресу. З ними не посперечаєшся. Я накинулася на хлопця при вході в його будинок, здається, залякала до смерті своїм скуйовдженим виглядом. А красиву зелену сукню на мені хтось помітив? Вона взагалі-то брендова! Божевільні навряд чи таке носять! Та й на обвалене каміння подивіться! Я його щойно від травми голови врятувала!

Лампочка на моєму браслеті згасла. Настав час вводити нові правила, і залишати підопічного відразу після порятунку. Це саме той випадок.

- Поліцію викликайте, хай із нею розбираються!

- Не треба поліцію, я вже йду, це був напад шизофренії. Вибачте!

Відступаю до виходу, поглядаючи на натовп, що мене зажимає. На щастя, їх найбільше цікавить шокований підліток. А до мене справи вже нема. Треба тікати. Саме це я роблю. Почула ще кілька криків на свою адресу, але вони пізно схаменулися. Ховаюся у під'їзді невідомого будинку та переміщаюся. Подивлюсь, може Енді ще у парку, продовжимо прогулянку.