Читати книгу - "Метист. Бандит для нареченої , Влада Калина"

- Ні! - махнув рукою Бос, глянув на Лома. - Ще вилізе з могили нам тісно буде… Може це ще один його прихований талант… Все! Досить! Часу немає! - Бос кивнув Лому. - Бери її, закриємо поки Метист могилу собі ритиме. А потім ми… - підморгнув Олександрі, - Повернемося по тебе.

- Сюди йди! - Лом щось клацнув на автоматі. - Швидко!

Саша стала поруч Метиста. Він взяв її за руку. Тепла долоня ніби намагалася втримати її. Не пустити. Метист знав, вони вб'ють її адже Саша бачила їх обличчя. Вона небажаний свідок. 

- Я піду з вами, тільки відпустіть Метиста, - глянула на нього. Вираз його обличчя мовчки запитува: " Що ти в біса робиш?! "

- Відпустити?! Ні, красуне, ми так ризикувати не будемо. Він нам голови повідриває. Тож… 

- І не тільки голови, - буркнув Метист.

- Йди сюди! - злився Бос, аж позеленів від люті.

- Ні, - Метист не відпускав. - Вона не піде. - Бандит не міг віддати дівчину для них. Він розумів, Олександра якщо піде, то піде на смерть.

- Послухай, як там тебе не можу згадати! - крикнув Бос забравши у Лома автомат. Він був вже до Біса злий і в його поглядів прочитувалось, те, що зараз пристрелить обох і не кліпне. - Згадав!... Мицкевич здається!... Точно Мицкевич. Знаєш що, Мицкевич Олег, тут правила встановлюю я! І ти вже мене дістав!... Дівку сюди, швидко!!!

- Як він тебе назвав?! - Олександра завмерла на місці. Вона нагнула голову і подивилась на його руку, якою Метист намагався втримати її. Там не було мізиного пальця. - Як він тебе назвав?

- Тобі почулося.

- Ні, не почулося. Боже.

- Почулося, кажу.

- Олег, - прошепотіла.

- Що ви там шепочитеся? Дівко, ти що оглухла? Я сказав до мене інакше зараз цього красунчика пристрелю на твоїх очах!

Саша ніби не чула того злого придурка в червоній куртці. Вона дивилась на Метиста, який забрав свою руку з її долоні, яку вона підозріло роздивлялася. 

- Олег? - прошепотіла. Невже це він?... Бос ще раз крикнув і Саша аж підскочила.

- Дівка! До мене!!!

- Йди, - Метист кивнув їй. 

Що він робить? Чому відпускає? Чому змінив свою думку адже хвилину назад тримав її за руку, щоб вберегти. 

- Йди. - Знову сказав. 

- Ти що не чула, що Метист сказав? Йди! Здається наш герой передумав тебе рятувати.

Дівчина похитала головою, що ні, не піде. Вона з переляком дивилася на свого коханого… зрадника, який почувши про те, що його закопають живцем відразу злякався і скорився їм. А обіцяв захищати. Саша з силою схопилася за кінці його футболки, що була на ній. Так хотілося врізати цьому бандиту - брехуну. Він не міг от так просто віддати її. Не міг! 

Сволота!

Метист така ж сволота як і його товариші. А ще він брехун, який сам не зміг зізнатися в тому, що він той самий Мицкевич Олег.

- Що ти там стоїш, ідіотка! Сюди, я сказав бо стрілятиму! - Бос так крикнув, що аж вуха позакладало.

Саша мовчки кивала Метисту, що не хоче йти, а він кивнув, щоб йшла.

От чортів бандит, навіщо він так з нею?

Олександра пішла. 

Йти то йти! Вб'ють то вб'ють! 

Вона нічого не зможе самотужки вдіяти. Нічого!

Хотілося обернутися і плюнути Метисту в очі, щоб знав, що вона ненавидить його. Дарма покохала! А він ще й щось говорив позаду поки вона підходила до бандитів. Хоть би вже мовчав і не підливав олії у вогонь. 

- Гарна дівка, правда? З нею можна добряче розважитися. - Саша не оберталася але чула в його голосі сміх.

Цей бандит усміхався. Боже, як весело! Ха! Ха! Ха! 

- А в ліжку вогонь! Вміє все! Як ти любиш Бос, - не замовкав Метист.

" Що він верзе, придурок?! В якому ліжку? "

- Ох, в мене вже на неї слина капає. На потримай! - Бос віддав автомат для Лома. А сам провів поглядом по її тілі, з ніг до голови. - Які ноги. - Витріщався на Олександру. А дарма. Не варто було втрачати пильність поряд з Метистом, навіть якщо в тебе є зброя. Він просто відволікав їх, говорив перше, що в голову лізло.

Коли Саша наблизилася до Лома, Метист кинув йому в лоб ніж, той що тримав у руці. Ніж який "позичив" у покійного Маза. Лом впав на підлогу разом зі зброєю так і невстигши вистрілити.

- Саша Біжи! - крикнув Метист. - Біжи! 

Дівчина не довго думаючи, побігла на вулицю. А Метист підбіг до Боса, але той встиг висмикнути чеку з гранати, яку вийняв із кишені. 

- Ти гадав я до тебе прийду з порожніми руками? - махав тією гранатою перед носом. - От такий подарунок. - Хоч Бос і тримав гранату у руці але він був зляканий. Все ж таки залишився з Метистом на одинці. Той може зробити що завгодно, навіть відірвати руку разом з гранатою і викинути у вікно. 

- Красива. Де взяв?... Ти ж казав, щоб жодної гранати не було тут, після того, як Муха і Павук підірвались.

- Де взяв там вже немає… А ти спритний. Її спіймати встигнеш? 

- Я тобі не песик, щоб м'ячики ловити, - Метист стояв за крок від нього. Він так собі прикинув, що Олександра вже могла відбігти на пристойну відстань. Йому більше нічого не лишалося робити, як вибити гранату з руки Боса. Вона полетіла десь, кудись. А Метист схопив Боса за плечі і притулившись до стіни, прикрився ним як щитом. Тільки ланцюги задзвеніли. Звичайно Босс був вдвоє худшим за Метиста, але це краще, ніж нічого.