Читати книгу - "Теплі історії в конвертах"

— Чудасія! Мамунь, а казок ти, часом, не пишеш?

— Доню-доню, ходімо дещо покажу, — мама обняла дівчинку за плечі та повела до спальні.

Лада підвела очі на таку знайому шафу й не могла зрозуміти, що ж такого дивовижного можна там побачити. Але на верхній поличці, куди раніше вона ніяк не могла дістатися, стояла справжня знахідка. Дівчинка зрозуміла, що на скарб можна не лише глянути, і передчуття великих таємниць заполонило фантазійний простір.

Вінтажна скринька із французьким принтом мала доволі старенький вигляд і здавалася справжньою знахідкою для колекціонерів ретро-стилю. Лада милувалася нею, ніби музейним експонатом, але все ще не наважувалася відкрити.

— Мам, ти мені справді дозволяєш доторкнутися до твоїх таємниць?

— Ладочко, ти рано чи пізно все одно їх віднайдеш, — усміхнулася мама, — спалити минуле неможливо, навіть якщо воно й фізично горітиме. Розумієш?

Лавандовий аромат жив у шкатулці вже давно і з радістю вирвався на волю, змішуючись зі свіжим повітрям сучасності. Фотокартки, листівки й листи, старенькі конверти з ледь помітними штампами, записнички, незрозумілі дрібнички, які милували око жінки та нашіптували історії з минулого, — усе це дбайливо було розміщено власницею французьких таємниць. На дні залежалися аркуші рукописів, які викликали в дівчини інтерес. Оглянувши верхні аркуші, Лада приголомшено поглянула на маму:

— Ти не казкарка... Та ти справжня письменниця! Мамусь, чому я про це досі не здогадувалася?

— На все свій час. Це своєрідні казочки для дорослої донечки. Пам’ятаєш, що скринька може чаклувати майбутнє? У кожного власні чари! Колись ти віднайдеш свої. А ось це — лист, який я написала тобі ще двадцять п’ять років тому.

— Але ж мені лише вісімнадцять. Ти вже тоді знала, що в тебе буде донька?

— А кому б я розповідала про всі наші чари?

Дівчинка вмостилася біля вікна й розгорнула мамин лист:

«Доню!

Я навмисне написала тобі листа, коли була трохи старша від тебе. Хоч би як я хотіла, але не вдасться вберегти тебе від усіх солоних потоків сліз. Проте варто розповісти, яким барвистим можна бачити кожен новий день, навіть тоді, коли життя зводить усі думки у величезну чорну крапку.

Знаєш, донечко, моє маленьке відкриття виявилося дуже простим: потрібно бути закоханою двічі!

Ти здивуєшся спочатку цим словам, чи не так? Для початку закохайся в життя... У своє життя, яке містить стільки цікавинок, барв, ноток, пахощів! Кожного ранку небо буде інакшим, сторінки улюблених книжок перегортатимуться, дощ барабанитиме щоразу неповторну мелодію, а в знайомих дитячих мультиках ти знаходитимеш усе нові й нові секрети. Спробуй знайти краплинку закоханості в ранковій каві, пахощах бабусиних пирогів чи улюблених бузкових парфумів, і ти зрозумієш, що буденність аж ніяк не сірого кольору, а наповнена по вінця чудесами!

Блиск твоїх закоханих оченят привабить й іншу, не менш чарівну закоханість — у чоловіка, який буде аж ніяк не половинкою, бо хіба ж потрібна половинка маленькому цілісному всесвіту, яким ти будеш?! Мелодія твого життя залишиться та ж, але зміниться аранжування, ти почуєш такі знайомі звуки абсолютно по-іншому. І це тебе аж ніяк не злякає, а захопить плекати нове звучання та щоразу імпровізувати музикування складених тобою ноток життя. Головне — не бійся, ти ж у мене смілива дівчинка! Але коли відчуєш, що аранжування гармонійно огорнуло тебе, не відпускай того майстра зі свого життя! Запам’ятай, що не всі помилки можна виправити. І навіть якщо ти будеш надто юна, варто спробувати бути щасливою!

Мама»

Дівчина кинула погляд, повний запитань. Мама з розумінням промовила:

— Ходімо пити чай із твоїми улюбленими вишневими тістечками!

— Але на цьому секрети не закінчились, еге ж?

— Звичайно, що ні... Ти ж знаєш, що в дівчаток багато-багато таємниць у будь-якому віці! У нас є вдосталь часу наговоритися, поки тато не прийшов із роботи.

— Мамунь, ти про щось жалкуєш? — обережно промовила Лада.

— Ти ніколи не знаєш, де щось утратиш, а де віднайдеш, Ладонь-ко. Часом тобі здаватиметься, що сталося непоправне, але ти чомусь вижила. Старе аранжування відлунюватиме в серці, допоки не дозволиш впустити нову імпровізацію. Вона буде зовсім інша -не краща, не гірша, а просто інша. Затишна та тепла, як ковдра вранішнього сну. А через роки ти сидітимеш на кухні, смакуючи липовий чай, а на тебе дивитимуться блакитні оченята твоєї маленької копії. І ти розумітимеш, як чудово бути закоханою двічі!

Наталія Степанчук. Віднайдене щастя

Ніколи не забуду того літа, коли моя Марічка школу закінчила. Скільки всього думала-передумала про неї тоді! Я, мабуть, не так переживала, як вродити її мала. А це!

Як вона на іспити поїхала, то вже ми всі на вухах ходили, але потім! Результатів чекати — ото була мука. Це вам не те, що тепер: мобільні, Інтернет... У нас у селі був один телефон — у сільраді, — і пошта працювала через день. А поштаркою тоді була жінка Вась-ка-лехтрика, того, що потім током убило. Катря її звати.

От моя приїхала з іспитів, минуло кілька днів — і давай вона Ка-трю стерегти край дороги. Наче судженого, чекала-виглядала. А та їй усе: «Нема».

Моя Марічка навіть до клубу перестала ходити. І мовчазна така стала. А спитаєш щось, то вона все: «Які в мене шанси?» та «Коли вже ж воно буде?!» — одне на умі. І мені, як по правді, то теж, але я їй не признавалася, щоби ще гірше душу не ятрить.

А це одного дня була я на городі й чую: «Є тобі. От. Із гербом. Диви, яке гарне». Я —