Читати книгу - "Зраджений коханням, Шенна Кахрет "

—Якого біса, Лестерн?!

—Я янгол!

—Ти дурень!

Поставивши пакет на стіл, шипучи лайки, я думала, що мені тепер робити з цим безладом. Прибирати я точно примушу хлопця, але...

Акоста ривком узяв пакет і висипав велику частину його вмісту мені на голову, змушуючи тепер вилаятися в голос.

—Тепер я і сама в борошні!

—Ти забираєш мої сили! Здається, я вмираю... - втікаючи від відповідальності, занив хлопець.

Я вдарила Лестерна кулаком у груди, щоб угамувати його веселість. У нас було не так багато часу для приготування маффінів, та й Росс міг лягти спати будь-якої миті.

—Ти поранила мене в серце.

Акоста, поклавши руку на груди, підійшов до стіни і, спершись ліктем, спустився вниз.

—Тепер моя місія приречена, - звернувся до мене хлопець вмираючим голосом. —Я передаю тобі всі свої сили.

—Ти не помреш, поки не прибереш тут все, - зло кинула я, жбурляючи на додачу в хлопця рушник.

Акоста спритно ухилився від предмета, закотив очі, розуміючи, що я далі не маю наміру грати в його виставі, і важко зітхнув, встаючи на ноги.

—Не вмієш ти веселитися, Ренделл, - тихо сказав хлопець.

—Було б чому веселитися! Подивися на це... - я розвела руками, показуючи на кухню. —Тепер ти все це будеш прибирати. Я знімаю тебе з посади ангела-охоронця на прибиральника.

—Ти думаєш, мене це зупинить? - піднімаючи брову, запитав хлопець.

Відвернувшись, не бажаючи відповідати на риторичне запитання, я продовжила перемішувати суміш. Незабаром до мене приєднався Лестерн, нічого не прибравши за собою.

Я злилася на нього, але в глибині душі була трохи вдячна. Я давно так не веселилась. З Хелен не було можливості проводити тривалий час, лише вночі, та й на кілька годин, коли її батьки спали. Тоді мені доводилося збігати з притулку і тихо поводитись у гостях.

Постукуючи ногою по лінолеуму, я намагалася розбавити тишу. Вона не нагнітала, але з нею не було так весело, як було. Як би хотілося, щоб було знову.

—Чому такий радісний? - запитала я.

—Просто.

—Тобто немає причин?

—Є.

—Елсі? - з ноткою підступності запитала я, бажаючи повернути діалог у колишній вигляд.

Подивившись на хлопця, я продовжила перемішувати суміш, спостерігаючи за емоціями на його обличчі.

—Ні, - сухо, з усмішкою на обличчі, відповів Лестерн.

Серце пропустило глухий удар.

Я знала, що Акоста не збирався ділитися зі мною своїм особистим життям, але все ж таки залишалася крихта інтересу до того, що змінилося з тих пір, як ми розлучилися. А чи багато пройшло часу, щоб зміцніти і справді щось змінити?

—Ти впевнений, що Россу все сподобається? - запитала я, повертаючись поглядом на миску.

Це питання турбувало мене не так сильно, як радість на обличчі хлопця. Що могло пробити його стіну байдужості, змушуючи сяяти від щастя?

—Абсолютно.

Переступаючи з ноги на ногу, я поправляла волосся, щоб воно не потрапляло в суміш.

Востаннє ми так стояли разом, не розмовляючи, просто насолоджуючись присутністю один одного, за тиждень до фатальної сварки.

Тоді Лестерн грав у комп'ютерну гру, а я сиділа поруч, поклавши голову йому на плече, і читала.

Мимоволі навернулися сльози, але я їх тут же прогнала шмиганням носика та усмішкою на обличчі. Це були найкращі дні.

—Що смішного? - звернувся Лестерн.

—Нічого, - байдуже відповіла я, знизуючи плечима. —У чому причина твоїх веселощів?

—Чому ти скидаєшся на всі мої запізнення на зустрічі і настрій на дівчат?

—Що? Ти про що? - незрозуміло запитала я (незручність теж звучала в моєму голосі).

—Твої очі, - з запинкою відповів хлопець. —Або ти не дуже добре приховуєш у своїх очах те, що думаєш, або... я й досі добре тебе знаю.

Останні слова Лестернові далися важко. Я зупинилася лише на секунду, помішуючи суміш, проварюючи отриману інформацію. Невже всі бачили мої емоції? Страх завмер у очах.

—І тільки це тебе смішить? - запитала я, намагаючись тримати свій голос безпристрасним.

—Ні, моя радість полягає в іншому. Я лише зробив зауваження, яке помітив ще давно.

—І тебе не лякало те, що Росс міг усе це знати? А Елсі?

Я подивилася на Акосту. Він мовчав.

—Ти ходиш по лезу ножа, - прошипіла я.

—Знаю, - спокійно відповів хлопець з усмішкою на обличчі.

Цю самовдоволену посмішку я хотіла стерти в порошок.

—Це вже не смішно, припиняй, - звернулася я до Лестерна, повертаючись до перемішування суміші.

Якось я вже чула таке зауваження від матері. Тоді ми готувалися до Різдва та пекли імбирні пряники. Настрою у мене не було, я отримала догану від вчительки з фізики, вона погрожувала знизити оцінку за семестр, але я фальшиво посміхалася, намагаючись не навантажувати інших своїми проблемами. Навіть Лестерн про це не знав.

Мама спочатку весело зі мною спілкувалась, а я скупо відповідала, і їй це не подобалося. Незабаром жінка мене відчитала за те, що я приховувала таку важливу інформацію. А наступного дня розпочалися розбирання у школі з вчителькою.

Краєм вуха я почула смішки від хлопця.

—Досить, - попереджувально загарчала я.

Акоста не зупинився.

Взявши трохи борошна, я кинула його в хлопця, щоб угамувати його веселощі. Зараз зовсім було не до цього. Я не могла контролювати свої власні емоції, що означало, що Росс може щось підозрювати, а він просто мовчав... Мовчав і вичікував, поки знайдеться нагода сказати мені про це.

Я засипала хлопця борошном, поки він не врізався спиною в стіну, продовжуючи сміятися.

—Ти негідник! - зло кинула я Лестерну. —І довго ти ще хотів би зберігати цю таємницю від мене?

—Охолонь, - ледве впоравшись з поривом сміху, звернувся до мене хлопець. —Цього майже не видно. Ти молодець.

Похвала? Мені здавалося це пасткою.

Нахмурені брови досі були на моєму обличчі. Я й вірити Акості більше не хотіла, але він знав, що я не зможу його залишити, зрадити. Без нього я загину. Ми були потрібні один одному, хоч це було боляче визнавати.