Читати книгу - "Зраджений коханням, Шенна Кахрет "

—Давно я так не веселився, - сказав Лестерн, обминаючи мене і витираючи сорочку від борошна.

Я продовжувала дивитись на стіну, все ще бачачи силует Акости там, бажаючи знищити його.

—Ти питала мене, чому я такий радісний, - почав хлопець. —Я отримав хорошу позначку, зміг поспілкуватися з хлопцями, і знайти тобі цінну ідею щодо Харісона. Все дуже просто, - виділяючи кожне слово в останньому реченні, сказав Лестерн. —І ніяка Елсі не є цьому виною. Не ревнуй, прошу.

Розвернувшись, я помітила лише міцну спину хлопця, але ніяк не його обличчя із самовдоволеною усмішкою. У мене руки свербіли застрибнути йому на шию і задушити власними руками.

—Ревність? - запитала я, хмикаючи і спираючись плечем об стіну кухні, попутно розглядаючи свої нігті. —Навіщо ж мені тебе ревнувати? Два роки минуло, Лестерне. Почуття так довго не живуть.

—Все можливо, - відповів Акоста з безпристрастю в голосі.

—У тебе до мене почуття? - весело запитала я.

Готування більше не займало мене, як і колишня агресія. Все кардинально змінилося. Більше не було посмішки в голосі хлопця, отже, її й не було на його обличчі. Я вдарила по вразливому місцю, або мені просто так здавалося. Лестерн теж міг грати на почуттях.

—До тебе? - перепитав хлопець. —Я тебе не бачив два роки. Ми розлучилися не на гарній ноті і причин тебе ненавидіти в мене більше, ніж любити і ревнувати.

Акоста на секунду зам'явся, відкриваючи ящики і шукаючи формочки для випічки, в які незабаром перелив суміш і поставив в духовку, додаючи:

—Ти була не права тоді.

Я закусила губу, продовжуючи дивитись на сильні руки хлопця, які виставляли градуси у духовці. Його всі дії були такими делікатними і тендітними, ніби він боявся, що зараз не стримає злість від моїх слів і переверне тут усе верх-дном, розбиваючи посуд і ламаючи меблі на тріски.

Я була тоді не права, коли казала, що він мене не любить; що приділяє навчанню більше часу, ніж мені; що залишає мене одну в місті, бажаючи вчитися в іншому штаті. Я була не права і давно прийняла той факт, що причиною нашого розставання була я. Я була тягарем у наших відносинах.

—Ти вимазався, - тихо сказала я, беручи рушник і простягаючи його хлопцю. —Витрися.

Я хотіла повернутися в старі часи і просто мовчати, спостерігаючи, як він спокійно йшов від мене, якщо ми зважилися б розлучатися мирним шляхом, без сварок і скандалів. Або продовжували б зустрічатися досі. От тільки, чи загинула б я тоді з батьками? Чи не стала б я тією, ким зараз є?

Хлопець кивнув, зовсім тихо бубнячи слова подяки, забираючи рушник і витираючи сорочку.

—Ще волосся.

Я інстинктивно вказала рукою на Лестернову голову, мимоволі торкаючись кінчиками пальців його зачіски. По шкірі пройшлися мурашки. Я вважала за краще обійти хлопця і сісти за стіл.

—Колись ми так само пекли пиріг з чорницею, - тихо сказала я, дивлячись на поверхню столу.

—Було весело, - ледве чутно промовив хлопець. —Ти тоді...

—Я вимазалася, так. І не тільки я, а й сама кухня була не в кращому стані. Навіть гірше, ніж зараз.

Я посміхнулася, згадуючи картину.

—Ти так і не розповіла, чи довго прибирала все.

—З тобою я б упоралася швидше.

Усміхаючись, я зустрілася поглядом із хлопцем.

—Я б теж хотів собі десерт, - сказав Лестерн, киваючи головою у бік духовки.

—Тоді допоможи з новим тістом, - з усмішкою на обличчі сказала я.

Акоста посміхнувся мені у відповідь і знехотя кивнув.

Не дивлячись на те, що маффіни готуються швидко, ми кілька годин веселилися, прибирали безлад на кухні, потім знову все бруднили і знову прибирали.

Ніхто з нас більше не перетинав межу минулого. Ми просто проводили час як старі друзі, які не бачилися дуже давно.

Я впіймала себе на думці, що все ж таки не зовсім встигла забути свої почуття до Лестерна. Я сумувала за ним і якась крихта кохання у мене все ще залишалася.

Його потемнілі кобальтові очі я могла порівняти з вовчими ягодами, а волосся з кущем, гілки якого могли порізати щоки, тим самим захищаючи себе, як це робили його характер і статура. Секундний погляд Лестерна дійсно був подібний до смаку вовчих ягід, за допомогою яких можна було піти в інший світ. Але я замкнула свої почуття. Зачинила в темній, якою нині була моя душа, кімнаті і зачинила на ключ. Мені не потрібні були стосунки. Ні зараз, ні завтра, ні будь-коли. Я спробувала, нічого не вийшло. Бути знову тягарем мені не хотілося.

—Все, - оголосила я. —Я пішла, а ти прибери тут все.

Акоста відкусив шматочок свого маффіна і запив чаєм.

—Як я виглядаю?

Повільно покрутившись, я поглянула на хлопця.

—Як завжди, - відповів Акоста.

Цокнувши язиком, я закотила очі.

—А якщо серйозно?

—Котра зараз година?

Лестерн подивилася на електронний годинник, який знаходився на плиті.

—Одинадцять вечора. Тобі б поквапитися, Росс уже може піти спати.

Пробурчавши щось невиразне, я фальшиво посміхнулася і вийшла з кімнати, захопивши піднос з маффінами.

Порожні коридори були трохи наповнені, і це мене насторожило. З чого раптом така метушня? Може, щось сталося, поки ми з Лестерном готували, але тоді чому нам не написала чи не подзвонила Елсі чи Рой, Росс?

У цій метушні я навіть не могла вловити уривки фраз, все перемішувалися до невпізнання, так що я поспішила до кімнати під номером сто сімнадцять. Бути втягнутою в чергову порожню балаканину мені не хотілося.

Пару маффінів мало не впали, доки я намагалася знайти потрібні цифри. Легкий вітерець від бігу трохи змушував тістечка остигати. Моє коліно занило, я вилаялася.

Знайшовши потрібну кімнату, я постукала, озираючись на всі боки. Порожньо.

—Привіт, - весело простягла я, посміхаючись на весь рот, як тільки двері відчинилися. —Це тобі.

Простягнув піднос, Росс його миттєво взяв, а я спритно проникла в його кімнату, озираючись довкола.