Читати книгу - "Зраджений коханням, Шенна Кахрет "

Номер був дійсно більше мого, Лестерна та Елсі. Можна сміливо сказати, що всі наші кімнати були об'єднані в одну.

По стінах вітальні, яка була першою кімнатою після перетину дверей, були розвішані яскраві гірлянди і горіло спільне світло. Шкіряний диван каштанового кольору стояв навпроти, а праворуч від нього масивна шафа з книгами. Ліворуч, біля входу, стояв дерев'яний стіл ручної роботи з унікальним різьбленням, на якому був зображений невідомий мені герб. На столі були присутні папери та ноутбук. Швидше за все, я відволікла Харісона від роботи.

Вдалині від столу був отвір для дверей, які вели до інших кімнат.

Насторожуючи вуха, я не почула жіночого голосу.

—Нам потрібне поговорити, - так само весело сказала я, ховаючи руки в замок за спину, зображуючи невпевненість у собі та легкий страх перед своєю пропозицією.

—Слухаю, - твердо сказав Росс, зачиняючи двері.

—У Мінді незабаром день народження. Точніше, за кілька місяців і... я не знаю, що їй подарувати. Можливо, ти міг би чимось допомогти або ми могли б зробити його разом?

Харісон поставив піднос на стіл і вказав рукою на диван, запрошуючи сісти.

—Дивні думки відвідують тебе в такий пізній час.

Я ніяково усміхнулася, опускаючи очі і смикаючи між собою пальці рук.

—Може, вона любить спа-салони або ходити в кінотеатр? - невпевнено запитала я.

Заїкатися про бари та клуби не варто. Компанія не ходить туди – одне із правил, номер якого я забула.

—Може майстер-клас з приготування піци?

—Я думав влаштувати їй вечірку, - задумливо простяг Росс, посуваючи папери і сідаючи на край столу, дивлячись на мене. —Але твоя ідея мені тепер здається найкращим подарунком.

Губи хлопця торкнулася посмішка. У сірих очах спалахнули іскри.

Ми з Лестерном обдумали кілька питань, які могли б спонукати Росса погодитися з моїми ідеями. Акоста завзято заперечував проти моєї ідеї щодо піцерії, але я все одно вчинила по-своєму, не розуміючи чому хлопець відмовляв мене.

—Насправді, я не хочу брати Мінді в місто, - раптом випалив Харісон, через що моє серце пропустило удар. —Там багато людей, серед яких вона може загубитися.

—Так, але вона любить піцу. Всі люблять піцу, - сказала я, розводячи руками. —Ми просто зайдемо в приміщення, а потім довгий час звідти не виходитимемо, чому ні?

На особі Росса можна було прочитати розуміння моїх слів, але й протест. Він наполягав на своєму.

—Є ще ідеї? - запитав хлопець.

—Як щодо квесту? Розвішати підказки по всьому приміщенню і...- я запнулася, згадуючи подальші слова. —Можна навіть у двох будинках, тут і в коледжі. Наприкінці Мінді отримає приз.

Я з усмішкою на обличчі глянула на Росса, бажаючи побачити схвальний кивок з його боку.

—Карта скарбів?

—Ти хочеш піратську тематику? - запитала я, піднімаючи брову.

Ця розмова не повинна була бути заснована лише на моїх пропозиціях і підтакуваннях, Лестерн попереджав.

—Як щодо єгипетської тематики? Фараони та мумії.

—Я думала, що можна було задіяти зникнення якоїсь фей, але...

Я рвучко встала, ходячи по кімнаті туди-сюди, зображуючи задумливість.

—Як щодо квесту в стилі мафії?

—Погоджуюсь.

—Що щодо костюмів, - задумливо простягла я. —Треба буде купити їх або...

Я посміхнулася думці, що прийшла мені, щодо зміцнення дружби з двома дівчатами.

Піднявши очі на Росса, який спостерігав за мною, я почала говорити:

—Як ти дивишся на те, щоб пошити все вбрання самостійно?

Звичайно, сукні та чоловічі костюми не будуть схожі на бренди великих імен, але тоді я отримаю те, що мені справді потрібно – ще сильніше покращені відносини з Мінді та Елсі. Проте Харісон-молодша, мабуть, швидше здасться, ніж доведе справу до кінця.

Побачивши нерозуміння в очах Росса щодо моєї пропозиції, я вирішила уточнити свою думку, акуратно простягаючи слова:

—Маю на увазі: не проти ти, щоби з тебе зняли мірки і зробили такий подарунок.

Харісон-старший м'яко посміхнувся мені, звертаючись наче сам до себе:

—Гадаю, це чудова ідея.

—Створимо другий клан Аль Капоне, - безглуздо кинула я жарт, на який почула лише тихий хмик. —Може тоді і зброю взяти? Звичайно, не справжню, але все одно буде чудовий шанс повеселитися…

На моєму останньому слові Росс засміявся. Я злилася рум'янцем.

—Щось не так?..

—Ти тільки-но назвала зброю іграшкою, а саму війну грою.

—Але ж ми насправді не будемо.

—Кому як, - знизуючи плечима, відповів Харісон.

Я схрестили руки, ховаючи напругу. Бути вбитою мені не хотілося.

—Ти натякаєш на те, що будеш з нами жорстокий? Хочеш більше крові?

—Мелл-Мелл, я завжди хочу крові.

Росс кокетливо підморгнув мені, а потім знову, не стримуючи себе, засміявся:

—Твій вираз обличчя.

До горла підступила нудота.

Я не любила любі скорочення свого ім’я.

—Розслабся, ніхто нікого вбивати не буде, тільки не на день народження моєї сестри.

Погляд Росса дуже різко став холодним, спрямовуючи мені за спину:

—Тільки людина, яку я збирався б убити, це її кривдник.

—Що ж, доведеться його знайти.

Губи хлопця торкнулася легкої посмішки, а очі по-котячі перемістилися на мене.

—Чекатиму свою жертву.

Я фальшиво посміхнулася, щоб не псувати помилково ставлення між нами .

—У скільки волієш вбивати? - запитала я.

Харісон зістрибнув зі столу, спершись на його край і схрещуючи руки на грудях.

Він став вищим. Набагато вище, ніж був. Тепер Росс здавався навіть вище за Лестерна, який був більший за мене на дві голови, але все це було лише ілюзією. Сірі очі хлопця продовжували з котячою хитрістю дивитися на мене.

—Пізно вночі, коли час буде за північ.

Я подивилася на дисплей телефону, де був годинник, все ще посміхаючись і розуміючи, що до півночі залишалося чотири хвилини.