Читати книгу - "Вподобай мене.com, Tory_Chameleon"

– Ні.

– Тоді я думаю, ти дарма переживаєш. Це лише його спосіб пережити утрату. А вся ця загадковість пояснюється або тим, що він допустив якусь помилку, коли писав сайт, або ж твій батько спеціально створив її. Особисто я схиляюся до останнього. А тому мені кортить побачити все особисто. Знаючи його таланти, сайтик має бути крутим.

– Якщо так припекло, можеш перейти за посиланням з повідомлення для мене.

Єгору двічі пропонувати не довелося. Він схопив ноутбук друга і пішов в іншу кімнату. Тьома кинув йому вслід однозначний погляд а-ля «божевільний», опісля дістав навушники, а хвилин за двадцять вже дрімав.

Через певний час друг розбудив його і попросив усміхнутися. Допитуватися нащо йому то, настрою не було, тому мовчки виконав прохання і знову закрив очі, не звертаючи уваги на бурчання про те, що фото вийшло розмитим.

Єгор, як і Ніна, спершу спробував обійти умову, висунуту розробником сайту, але затію кинув значно швидше, бо добре знав, що батько Артема нечасто лишає лазівки. Натомість вирішив пожартувати над другом, познайомившись з кількома десятками дівчат, аби ті йому влаштували облаву з повідомлень і відеодзвінків.

Про себе нічого не писав, не стільки тому, що не хотів, скільки через те, що не особливо вмів формувати думки зрозуміло.

Після завершення реєстрації кілька хвилин блукав списком користувачів сайту, намагаючись за фотографіями зрозуміти, які з дівчат мають виявитися найбільш надокучливими. До того ж не хотілося натрапити на дуже юних  і наївних – такі занадто близько до серця приймуть подібний жарт, а серйозно ображати когось було не в Єгорових правилах.

Та всі хлопцеві плани на жарт накрилися мідним тазом, коли його погляд зачепився за насичено зелені очі світло-русої дівчини з м’якими рисами обличчя. Вона здавалася схожою на ранкові промені сонця. Єгор і сам здивувався, звідки в його думках з’явилася така романтична асоціація.

Перейшов на профіль Ніни. Кілька разів перечитав коротенький текст у графі інформації про себе.

«Яка незвична дівчина. Так цікаво думки висловлює… Може художниця чи поетеса? Ех… Треба б мені йти мимо неї. Такі як я їй навряд подобаються. Але яка ж вона красива…».

Чимало часу минуло перш ніж Єгор таки наважився написати їй. Друкував. Видаляв. Знову друкував. Знову видаляв… Всі варіанти здавалися якимись недолугими, геть недоречними у спілкуванні з такою дівчиною. Але стоп! Яка вона? Хлопець люто затарабанив по скронях кулаками.

«Ото ще! Поплив тут від одної фотки й двох закручених речень. І хто мене адекватним назве? Що як вона теж подружку сфотографувала, а цитату з якогось жіночого роману поцупила? – Єгор чи то відчував, що нічому такого місця не має, чи то хотів вірити, що дівчина не прикидається, але все одно вперто кілька разів повторив собі все це подумки. – Зараз напишу. Поспілкуємося. Тоді видніше буде».

Швиденько пробігся пальцями по клавіатурі, надрукувавши звичайнісіньке «Привіт. Поспілкуємося?», і натиснув «Надіслати». Та до того, що сталося за мить він готовим не був.

На екрані висвітилося темно-зелене віконце з фотографією загадкової незнайомки й написом під нею «Встановлюємо відеозв’язок з твоєю обраницею». Нижче кнопка «Зупинити з’єднання», а під нею примітка «Якщо до завершення часу на роздуми не буде зупинено процес з’єднання, зв’язок буде встановлено автоматично і твоя обраниця отримає відповідне повідомлення, але в іншому випадку даний користувач назавжди опиниться у твоєму чорному списку, а ти – в його:» з таймером, який вів зворотний відлік від шістдесяти секунд.

Поки Єгор намагався зорієнтуватися, як на це реагувати, сплила остання секунда і все, що було під фотографією замінив напис «Очікуємо на відповідь від користувача» і новий таймер на чергову хвилину. Побачивши це, хлопець вийшов зі стану розгубленості й почав хаотично змінювати позу за позою, то підсовувався ближче до камери, то навпаки відсовувався, але кінець кінцем повернувся в ту ж позицію, в якій перебував весь час до того. На останніх секундах з’явився ще один напис: «Приготуйся, твій виклик прийнято». Єгор нервово скуйовдив волосся, яке так і лишилося стирчати в різні боки, коли на екрані з’явилося злегка злякане обличчя дівчини з фотографії.

Спершу їм обом було незручно, хоча Єгор зумів уміло приховати хвилювання. Але тимчасовий дискомфорт на диво швидко минув. Вони говорили, говорили й говорили… Розповідали одне одному про себе, про смішне і сумне, про те, що люблять і що ненавидять та без кінця дивувалися з того, що у двох людей, які вперше бачать одне одного, не завершуються теми для обговорення. Вже було далеко за північ, а якщо говорити чесно, то майже ранок, коли вони почали показувати фотографії з сімейних альбомів, без кінця сміючись зі своїх відчайдушних спроб показати фото так, щоб бодай щось можна було розгледіти.

Одне від одного їх ненадовго відволікав Артем, який час від часу бурчав, аби друг тихіше говорив і не заважав спати, та батьки Ніни, які почали хвилюватися за доньку, яка вже кілька годин говорить з якимось незнайомцем.