Читати книгу - " Первісний інстинкт. Другий епізод: Мисливець., FrostFox"

Прибравши телефон, я піддався ностальгії, згадуючи обличчя старого, який ганяв мене в додзьо до сьомого поту. Після стількох років у голову лізе лише хороше, хоча й поганого в наших взаєминах вистачало. Здебільшого все воно пов’язане з тим, що він на дух не переносив державу й поліцію, яка з необережності підстрелила його сина. За сином пішла і дружина, яка й до цього не славилася здоров’ям, тому ми розмовляли тільки про мою підготовку, намагаючись не нав’язувати один одному свою точку зору.

Приділивши увагу основним потребам, я повернувся в гру, збираючись відвідати Ладію, щоби почути її думки щодо походу в підземелля. Унікальні істоти всередині врат становлять особливий інтерес для приборкувачів. Хоча зацікавлених можна знайти в будь-якій організації, але тільки з нею в мене настільки гарні стосунки. В ідеалі, зловити кілька монстрів і продати їх за кругленьку суму, однак я не маю таких навичок – і це ще один привід звернутися саме до неї.

Загорнувши в офіційно «моє» діряве простирадло Йо, що вже давно дрімає, я побіг до крамниці. Наскільки можу судити, прокидається вона з першими променями, тож ранній візит не має стати проблемою. З лисицею теж треба щось вирішувати, адже брати смертну лисицю в підземелля – невиправданий ризик.

Як виявилося, я не прогадав. У вікнах крамниці горіло світло, і на стукіт у двері приборкувачка відгукнулася досить швидко. В очі відразу впало розпатлане волосся, подрана сорочка, перев’язане зап’ястя і напівбожевільний погляд. У когось явно була важка нічка.

– Щось сталося? – запитав я, приблизно здогадуючись про ситуацію.

– Заходь, допоможеш… – судячи з усього, у Ладії не було ні сил, ні часу на пояснення.

[Розпочато екстрене завдання «Переполох у крамниці»!]

Усередині крамниця приблизно відповідає власниці: всюди валяються розкидані грудки вовни, розбиті глечики й колби, їжа й багато-багато чого ще, що, на перший погляд, не піддається розпізнаванню. Поклавши Йо в один із кошиків, що лежить біля ніг, я поспішив слідом за приборкувачкою, яка вже давно чекає на задньому дворі.

«Саме так виглядає пекло», – стало моєю першою думкою, коли вдалося побачити немаленький зоопарк дівчини.

Більша частина вольєрів добряче постраждала: паркани похилилися, пійла розтеклися, а самі мешканці вільно блукають територією. Звісно, у багатьох місцях помітні сліди конфліктів між різними представниками фауни. Проте, навіть не це вразило мене, а справжній потік незв’язних думок, що ллється дикою емпатією прямо в голову. Заплющивши очі і притулити пальці до скронь, я спробував якось вгамувати цей гомін. Вийшло далеко не відразу, лише через дві хвилини потік почав відступати.

– Вибач, що ти там говорила? – поставив я запитання, оскільки прослухав усе, що вона говорила.

Проте в її очах читалося здивування, змішане із чимось іще. Зараз у тиші мені вдалося усвідомити, що стихли не лише голоси, а зовсім усі звуки, які видавали тварини. Обійшовши застиглу на місці Ладію, я подивився на тварин. Усі без винятку вихованці приборкувачки не відриваючись дивилися на нас, притулившись головами до землі й одне одного. Жоден не наважувався зустрітися зі мною поглядом, планомірно відступаючи назад.

Від ігор у витріщалки мене відвадила Ладія.

– Перестань, вони тебе бояться, не знаю чому, але боятися, як… Навіть не можу підібрати аналогію, – дівчина мала впевнений вигляд, але її руки трохи тремтіли.

На відміну від мене, вона значно досвідченіша в спілкуванні з тваринами, тому може майже ідеально читати їхній настрій, а в таких масштабах це, безсумнівно, має позначатись і на ній самій.

– Я не спеціально, теж слабо розумію, що саме відбувається.

– Вони хоча б заспокоїлися… Вибач, що прошу, але чи не міг би ти допомогти навести тут лад? Я знайду, чим тобі віддячити, – дівчина вперше на моїй пам’яті виглядала настільки вразливою, тож відмова була б верхом невдячності.

– Я і без твого прохання збирався запропонувати допомогу, – поклавши їй руку на плече, я переконався в тому, що вона більше не тремтить. Стало помітно легше на душі.

«Найбільше на світі ненавиджу, коли мене бояться, особливо не чужі люди».

Не звертаючи увагу на час, ми поступово приводили ділянку до ладу. Спершу довелося заганяти звірину у вольєри і, поки Ладія за ними стежить, ремонтувати огорожу. Потім ми вдвох лікували постраждалих під час божевілля в спробах вибратися із зачинених вольєрів і кліток. Дивовижним чином усе йшло гладко, ніби так усе й повинно бути. Якщо до цього я міг відчувати провину за якусь частину подій, то, через вісім годин роботи, на душі залишилася лише одна емоція – задоволення. Задоволення від виконаної роботи, задоволення від того, що відплатив тій, перед ким завинив.

«Думаю, цього буде достатньо. Звісно, їй не варто знати про те, що я потенційно міг послужити першопричиною загального божевілля живності (не вірю я в такі збіги), але хоча б так зможу відплатити Ладії».

Дівчина годину як пішла спати, сьогоднішній день до краю виснажив її, звісно, спочатку вона відмовлялася йти, але я наполіг, і зараз закінчую роботу сам. Справа за малим: приготувати їжу й нагодувати постояльців, кого потрібно почистити, і все – можна йти. Йо зараз веселиться з матір’ю і братом, що залишився з Ураною, тому я цілком можу зайнятися своїми справами.

Мою увагу якраз привернуло миготіння логів, яке наполегливо ігнорувалося в останні години. Головне – довіра з приборкувачкою зросла до 95%. Взагалі ця система почала мене дратувати, адже вона створює враження, що ти робиш щось лише для особистої вигоди, коли це зовсім не так. З іншого боку, не потрібно гадати про що думає жінка… Плюнувши на подібні розуми, я перегорнув логи далі.

[Магароку угодні ваші діяння. Ви змогли довести свою силу, переживши буйство джунглів, розум, знайшовши спосіб витягти із зустрічі з незнайомцем із поганими намірами максимум вигоди, а також продемонстрували здатність йти наперекір передбаченій долі.]