Читати книгу - " Первісний інстинкт. Другий епізод: Мисливець., FrostFox"

– Якого ти рівня?

– Двадцять третього, – без докорів сумління збрехав я.

– Який у тебе клас? Я бачив, як ти використовуєш маскування, але також орудуєш списом і б’єшся в рукопашну.

– Я звичайний пройдисвіт, – брехати, так до самого кінця.

– Це я звичайний пройдисвіт, а ти – щось інше. Такої майстерності неможливо домогтися одним підвищенням рівня, хіба що ти в реальності на такому ж рівні… – продовжуючи бубоніти собі під ніс, місцями киваючи, погоджуючись із власними аргументами, Ма́лек намагався знайти пояснення, яке б його влаштувало.

Власне, я не збираюсь відповідати на всі його запитання.

Перед тим як вийти на дорогу, довелося натягнути на нього маску, щоб уникнути уваги мисливців за головами. Ми йшли досить близько, щоби приховати плащем зв’язані руки бранця, завдяки чому спокійно дісталися до воріт. Здавши Ма́лека відповідальним особам із міської варти, я прийняв винагороду у два з копійками срібні і просунувся в отриманні титулу «Мисливець за головами». До повноцінного «вступу на посаду» не вистачає ще двох спійманих злочинців і виконання одного офіційного замовлення «Живим або мертвим».

[Розблоковано репутацію з Міською вартою Лазурівки. Репутація збільшується на 1. Поточні відносини «Байдужість (1/10)". Варта поки що нічого про вас не знає.]

Після спілкування з органами правопорядку, я здав завдання на зачистку диких собак і сумчастих зайців, за що отримав рівень і трохи монет. Характеристики за рівень у повному обсязі пішли в підвищення інтелекту, який міг дуже знадобитися найближчим часом. Тепер пам’яті точно вистачить для засвоєння кількох необхідних знань і трохи наблизити реакцію до значення швидкості, яке сильно пішло вперед.

Біля воріт, очікувано, спостерігалося хвилювання, як серед гравців, так і серед місцевих. Торговці постраждали від монстрів, що тікали від викиду божественної волі. То там, то тут, виднілися пошкоджені вози й поранені люди, але мене їхні проблеми зовсім не стосуються, адже я не винен, що боги не розрахували свої сили. Якби все було інакше, такі події виникали б регулярно.

Дорогою до корчми розвиднілося, я отримав системне сповіщення.

[Сур’ї угодні ваші діяння. Ви спіймали злочинця, подбали про те, щоб він не нашкодив надалі, скерували його на шлях виправлення і зберегли йому життя, щоб залишити йому можливість нести в цей світ світло.]

[Репутація збільшується на 2. Поточні відносини «Байдужість (5/10)".]

«Потрібно прибрати щоденний звіт щодо «угодності» діянь, крім випадків зниження репутації», – подумавши про це, я зробив відповідні налаштування.

Прибувши до корчми, я передав господині речі на прання і піднявся у свою кімнату.

Першим, що впало в око, стала встелена блакитним пухом підлога й безліч обривків тканини. Крім того, у цьому хаосі валялися кілька залишених на столі предметів, серед яких були й розбиті пляшечки з поживною сумішшю. Винуватиця ж сиділа на підлозі і гризла ніжку стільця. Моя поява виявилася недостатньою причиною, щоб кинути членоушкодження.

Сам того від себе не очікуючи, я впав у ступор, не знаючи, як реагувати. У минулому в мене не було вихованців і тим паче маленьких родичів, які могли влаштувати подібний переполох. Через що першою думкою було відчитати Йо, але який це мало сенс, якщо вона не розуміє ані слова. У якийсь момент, я мовчки почав збирати все цінне, потім дав лисиці іграшку і приступив до прибирання.

У клопотах минули півтори години, за які довелося багато чого вислухати від господині, а рання година зовсім не додала мені балів. Довелося заплатити за збитки й під її чуйним керівництвом вимити підлогу. Лише після цього повернутися в кімнату.

«Пощастило, що не вигнали», – тепер, дивлячись на Йо, я побоювався залишати лисицю одну.

Дивно, але я не відчув ніякої злості чи роздратування. Незважаючи на все, що сталося, напругу останніх годин як рукою зняло. У реальності день від дня відрізняється лише датою на календарі, ніколи не відбувається зовсім нічого, що могло б змусити серце битися швидше, змусити думати або переживати про завтрашній день. Напрошується висновок, що необхідно щось змінювати, і не завтра, а вже сьогодні.

Залишивши персонажа медитувати, я вийшов із гри. Добре, що Йо вже поїла й мирно спить.

Вибравшись із капсули, я примружився від яскравого світла, що пробивається крізь фіранку самотнім промінчиком, точно падаючи на обличчя. Відкопавши в шухляді пачку візитівок – офіційного пережитку минулого, у загальній купі з десятків картонних прямокутників знайшов номер місця, де раніше займався бойовими мистецтвами у вільний від роботи час. Набравши на телефоні ще один пережиток минулого – стаціонарний номер, став чекати на відповідь. Судячи з того, що виклик пішов, він ще обслуговується.

Чекати довелося до останнього гудка. З динаміка телефону пролунав захриплий жіночий голос, який я не впізнав, що не дивно після десяти років.

«Чи живий ще старий?» – так і хотілося відразу поставити запитання.

– Додзьо, чим можу допомогти? – прокашлявшись просто в слухавку, голос став трохи м’якшим.

– У які дні ви проводите тренування? – як мінімум, я потрапив куди треба.

– У вівторок, четвер і суботу для жінок, в інші – для чоловіків. Змішані групи в неділю, але в цей день займаються всі новенькі та діти.

– Тоді запишіть мене на, – я подивився на календар у ноутбуці, з підземеллям варто розібратися якнайшвидше, – на наступну середу.

– Добре, одне питання: як ви дізналися цей номер? Я взагалі не була впевнена, що він підключений, – жінка знову відкашлюється, на обличчя проблема з легенями.

– Візитівка десятирічної давнини.

– Де тільки знайшли… Чудово, наступного разу прошу телефонувати за основним номером або писати боту, він відповідає на левову частку запитань. До зустрічі, – виклик обірвався і пішли монотонні гудки.