Читати книгу - "Снігопад, Ніл Стівенсон"

Рука в помаранчево-блакитній рукавиці із прозорим аркушем пластику тягнеться вперед, б’є у бічне скло. На машину Доставлятора щойно вчепили наліпку. Наліпка десь із фут завбільшки, на ній напис — великими оранжевими літерами, надрукованими у дзеркальній проекції, аби він міг прочитати ізсередини.

ДОПОТОПНИЙ ПРИЙОМ

Він мало не пропускає поворот на Конюшні Віндзорських Височин. Щоб потрапити у міськлав, доводиться загальмувати, пропустити транспорт і перетнути крайню смугу. Прикордонний пост добре освітлений, митні агенти готові обшукувати всіх прибулих — обшукувати з проникненням, якщо гості не сподобаються — але брама магічним чином відчиняється, коли система безпеки розпізнає авто «Піца Коза Ностра»: просто доставка, сер. І коли він проїжджає, кур’єр — кліщ у нього на сраці — махає прикордонній поліції! Що за мудло! Їде як до себе додому!

Мабуть, він таки часто тут буває. Забирає різну важливу срань у важливих людей із КВВ, доставляє її в інші ФЦКНУ, Франшизоцентричні Квазінаціональні Утворення, провозить через митниці. Цим і займаються кур’єри. Досі, принаймні, було саме так.

Він рухається надто повільно, розгубив усю інерцію, час підтискає. Де ж кур’єр? А, трохи попустив трос, знову їде позаду. Доставлятор знає, що цього мудака чекає велика несподіванка. Цікаво, чи встоїть він на своєму клятому скейті, якщо на швидкості сто кілометрів на годину налетить на розтрощені рештки якогось триколісного велосипедика? От і побачимо.

Кур’єр відхиляється назад, — Доставлятор мимоволі дивиться у дзеркало заднього огляду, — відхиляється назад, ніби водний лижник, відштовхується від дошки і розвертається так, що опиняється поряд із машиною, їде з нею Бульваром Спадку і чіпляє ще одну наліпку, цього разу на лобове скло! Там написано:

НЕПОГАНИЙ ХІД, ЛОШОК

Доставлятор ситий цими наліпками по саму зав’язку, їх здирати не одну годину. Доведеться доправляти машину на детейлінґ, заплатити трильйони доларів. У планах Доставлятора зараз дві речі: він за будь-яку ціну має скинути цю дворову наволоч і доставити злоїбучу піцу, і це все за

24:23

за наступних п’ять хвилин і тридцять сім секунд.

Тільки й того. Треба більше уваги приділяти дорозі — він звертає в бічну вуличку, без попередження, мабуть, сподіваючись розмазати кур’єра об дорожній знак на розі. Не спрацьовує. Ці розумаки стежать за передніми колесами, вони бачать, куди ти повертаєш, їх зненацька не заскочиш. Вперед, на площу Солом’яного Мосту! Дорога здається такою довгою, довшою, ніж пам’яталося, — воно й природно, коли поспішаєш. Він бачить блиск машин попереду, машин, припаркованих боком до проїзду — а мали б паркуватися колом. Двоповерховий будинок, обшитий вагонкою і світло-блакитним вінілом, збоку одноповерховий гараж. Ця доріжка стає центром його всесвіту, він більше не думає про кур’єра, намагається не думати про Дядечка Енцо, про те, що він зараз робить — купається, мабуть, або сере, або кохається з якоюсь акторкою, або навчає котрусь із двадцяти шести своїх онук сицилійських пісеньок.

Дорога йде схилом, і передня підвіска втискається у моторний відсік, але для того підвіски і вигадали. Він оминає машину на доріжці — мабуть, сьогодні тут гості, він не пригадує, щоб ці люди їздили на «лексусі», — пробивається крізь живопліт, у бічний дворик, шукає очима сарай, той сарай, у який йому нізащо не можна в’їхати

його нема, знесли

наступна проблема, столик для пікніків на сусідньому подвір’ї

зачекайте, тут паркан, коли це вони поставили паркан?

Нема часу тиснути на гальма. Треба набрати швидкість, аби знести паркан і не просрати інерції. Це просто чотирифутова дерев’янка.

Паркан легко проламується, Доставлятор втрачає, може, відсотків десять швидкості. Але дивно — з вигляду це старий паркан, мабуть, він десь повернув не туди, — думає він, влітаючи в порожній басейн на задньому подвір’ї.

Якби в ньому було повно води, все було б не так і погано, можливо, машина вціліла б, можливо, він не заборгував би «Піці Коза Ностра» нової. Але ні, він як «Штука[8]» влітає у дальню стіну басейну, звук більше схожий на вибух, ніж на автотрощу. Подушка безпеки надимається, за хвилю опускається, ніби лаштунки, за якими відкривається його нове життя: він застряг у розбитій машині у порожньому басейні у КВВ, наближаються сирени поліції міськлаву, у нього над головою піца, чигає там, як лезо гільйотини, на ній блимає 25:17.

— Куди? — питає хтось. Жінка.

Він дивиться вгору крізь погнуту раму вікна, облямовану тепер фрактальними візерунками побитого захисного скла. Це говорить кур’єр. І той кур’єр не чоловік, а молода дівчина. Грьобана дівчина-підліток! Вона жива-здорова, нічого їй не сталося. З’їхала на скейті просто в басейн і зараз катається від одного його борту до другого, піднімається на одну стінку, майже до самісінького верху, а тоді спускається і знову піднімається на протилежну стінку. У правій руці вона тримає гарпун, електромагніт намотаний аж до руків’я, тож пристрій нагадує якийсь дивний ширококутний міжгалактичний промінь смерті. Її груди по-генеральському виблискують сотнями дрібних стрічечок і медальок, але кожен прямокутник — це не стрічка, а штрих-код. Штрих-код із ідентифікатором, її перепусткою в різні установи, на шосе та у ФЦКНУ.

— Куди? — повторює вона. — Куди доставити піцу?

Йому скоро гаплик, а вона ще й знущається.

— Білі Колони. Кільце Оґлторпа, 5.

— Я завезу. Відчиняй кришку.

Його серце збільшується мало не вдвічі. На очі навертаються сльози. Можливо, він житиме.

Натискає на кнопку, і кришка відчиняється.

Під час чергового проїзду кур’єрка вихоплює піцу з роз’єму. Доставлятор кліпає, уявляючи, як часникова начинка зминається об задню стінку коробки. Потім вона бере коробку під пахву. Нестерпне видовище, це вже занадто.

Але вона її доставить. Дядечко Енцо не вибачається за нетоварного вигляду, потовчені чи холодні піци — лише за ті, що прибули пізно.

— Гей, — озивається Доставлятор, — візьми.

Він висовує з потрощеного вікна руку в чорній рукавиці. У тьмяному освітленні заднього ґанку виблискує білий прямокутник: візитівка. Під час наступного проїзду кур’єрка вихоплює картку, читає. Там написано:

Хіро Протагоніст

Останній хакер-фрилансер

Найкращий у світі фехтувальник

Позаштатник Центральної Розвідувальної Корпорації

Спеціалізація: пов’язані з софтом дані

(Музика, медіа, мікрокод)

Тарабарщина на звороті повідомляє, як його знайти: номер телефону, напівелектронні мережі зв’язку. І адреса в Метасвіті.

— Тупе ім’я, — коментує кур’єрка, запихаючи візитівку в одну з незліченних кишеньок на комбінезоні.

— Але такого не забудеш, — заперечує Хіро.

— Був би ти хакером...

—