Читати книгу - "Снігопад, Ніл Стівенсон"

— Так.

— А я фрилансер. Слухай, як тебе там — я тобі винен.

— Мене звати Y. Т., — каже вона, кілька разів відштовхуючись від дна ногою і набираючи енергію. Вона вилітає з басейну, ніби з катапульти, — і ось її вже нема. На смарт-колесах свого скейта, що складаються з численних спиць, які скорочуються і подовжуються, пристосовуючись до поверхні, вона пролітає газоном, ніби шматок масла по гарячому тефлону.

Хіро, який ось уже тридцять секунд як не працює Доставлятором, вилазить із машини, дістає з багажника і припасовує до себе свої мечі, готується до карколомної нічної втечі з території КВВ. До кордону з ЖК «Діброва» лише кілька хвилин, він запам’ятав маршрут (наче запам’ятав) і знає, як працюють міськлавні копи, бо й сам колись був одним із них. У нього непогані шанси втекти. Але буде цікаво.

Над ним, у будинку, що біля басейну, увімкнулося світло, діти визирають із вікон своїх спалень, такі теплі та розкуйовджені у своїх піжамках із «Маленькими калічками[9]» та «Ніндзя-вояками з Плоту», які або вогнетривкі, або неканцерогенні, але не те й інше водночас. Тато виходить із задніх дверей, на ходу натягуючи кофту. Це гарна сім’я, що живе в залитому світлом домі, убезпечена сім’я — геть як та, до якої він належав іще тридцять секунд тому.

Розділ 3

Хіро Протагоніст і Віталій Чорнобиль — співмешкаці, вони зависають удома, в просторому відсіку 20 на 30 на Само-Складі в Інґлвуді, Каліфорнія. Підлога в кімнаті — суцільна бетонна плита, стіни з гофрованої сталі відділяють їх від інших помешкань і — це ознака розкоші, спосіб виділитися — сталеві ролетні двері виходять на північний захід. У таку пору, як оце зараз, коли сонце сідає за LAX [10], до приміщення проникають кілька червоних променів. Час від часу 777-й[11] або Надзвуковий Транспортник Сухой/Кавасакі пролітає перед сонцем і затуляє захід кілем або просто паскудить червоне світло вихлопом, перетворюючи паралельні промені на безладні плями на стіні.

Але є й гірші місця для життя. Значно гірші місця є просто поруч, у цьому ж таки Само-Складі. Лише великі відсіки, як оцей, мають двері, а в більшість доводиться заходити крізь комунальний док, який веде у лабіринт обшитих гофрованою сталлю коридорів і вантажних ліфтів. Це просто бомжатники, 5 на 10 і 10 на 10, де тубільці Яноама[12] готують боби і запарюють листя коки на багаттях із лотерейних квитків.

Кажуть, що колись, коли Само-Склади реально використовувалися із заявленою метою (тобто забезпечували каліфорнійцям, які мали надлишок речей, дешевий складський простір), якісь діловики приходили до центрального офісу, винаймали на фальшиві посвідчення відділення 10 на 10, завалювали їх сталевими барилами з токсичними відходами і там їх лишали, перетворюючи на головний біль уже для корпорації «Само-Склад», якій належало щось із ними робити. Якщо вірити чуткам, «Само-Склад» просто опечатував такі відсіки і списував їх, а тепер там, як стверджують іммігранти, подекуди вже завелися хімічні привиди. Вони розказують такі байки дітям, щоб ті не лазити в опечатані відсіки.

Ніхто ніколи не залазив до Хіро і Віталія, бо в них нічого було красти, а на цьому життєвому етапі вони обоє були не настільки важливими особами, щоб хтось намагався їх убити, викрасти чи допитати. Щоправда, Хіро належить пара ніппонських мечів, але він завжди носить їх із собою, та й сама ідея крадіжки фантастично небезпечної зброї наражає ймовірних зловмисників на неминучі небезпеки і суперечності: коли двоє змагаються за меч, завжди перемагає той, хто тримається за руків’я. А ще Хіро має доволі крутий комп’ютер, який завжди забирає із собою, коли виходить із дому. У Віталія за душею лише пів пачки «Лакі Страйк», електрогітара і похмілля.

Наразі Чорнобиль нерухомо валяється на матраці, а Хіро Протагоніст сидить, схрестивши ноги, на низенькому столику в ніппонському стилі, сконструйованому з вантажної палети і кількох шлакоблоків.

Коли сонце сідає, його червоне світло витісняє вогні численних неонових лоґо, вони сяють із франшизного ґетто, яке й оточує Само-Склад. Це світло, також відоме як лоґло, заливає темні закутки відсіку нездоровими, пересиченими барвами.

У Хіро шкіра кольору капучино і короткі шпичасті дреди. Зараз волосся займає на його голові не так багато місця, як раніше, але він ще молодий, не лисий, навіть не в процесі, а що волосся трохи відступило, то це лише підкреслює його високі вилиці. На ньому блискучі шори, які затуляють пів голови. На дужках окулярів — маленькі навушники, вставлені зараз у вуха. Навушники оснащені фільтрами шумів. Найкраще вони працюють зі сталими шумами, і коли через дорогу від складу на злітній смузі розганяються аеробуси, звук стишується до низького монотонного гудіння, але коли Віталій лабає на гітарі експериментальні соло, вухам Хіро все одно боляче.

Окуляри відкидають на його очі світлу димчасту паволоку і відображають викривлену ширококутну картинку яскраво освітленого бульвару, що тягнеться в нескінченну чорноту. Насправді бульвару не існує, це створений на комп’ютері образ уявного місця.

Під зображенням можна розгледіти східний розріз очей Хіро. Очі дісталися йому від матері, кореянки з Ніппонії, в усьому іншому він більше схожий на батька, африканця з Техасу, який потрапив туди до війська іще в часи, коли армія не розпалась на конкурентні організації типу «Система оборони генерала Джима» і «Глобальна служба безпеки адмірала Боба».

На вантажній палеті стоять чотири речі: пляшка дорогого пива з району затоки П’юджет, яке Хіро насправді не може собі дозволити; довгий меч, що ніппонською називається катана, і короткий, відомий як вакідзасі — батько Хіро розжився ними в Японії, коли Друга світова стала атомною, — і комп’ютер.

Комп’ютер — така собі чорна трикутна призма. Кабеля живлення в ньому немає, але є тоненька напівпрозора пластикова трубка, вставлена у роз’єм на задній панелі, вона зміїться палетою, підлогою і тягнеться до оптоволоконної розетки, нашвидкуруч вмонтованої в стіну над головою заснулого Чорнобиля. Всередині трубки — волосинка оптоволоконного кабеля. Кабель передає безліч інформації із комп’ютера Хіро в широкий світ і назад. Щоб відтворити цю інформацію на папері, потрібно, аби що кілька хвилин у їхнє відділення влітав вантажний 747-й[13], напакований телефонними довідниками та енциклопедіями.

Комп’ютер Хіро також не те щоб міг собі дозволити, але він йому конче необхідний. Це його робочий інструмент, у всесвітній спільноті хакерів Хіро має славу талановитого шибайголови. Ще п’ять років тому йому це здавалося романтичним, але у