Читати книгу - "Снігопад, Ніл Стівенсон"

тьмяному світлі дорослого життя, яке людині у двадцять з хвостиком нагадує суботній вечір із перспективи недільного ранку, ясно видно: він розбитий і безробітний. А ще кілька тижнів тому його кар’єра доставлятора піци — єдина безглузда і безперспективна робота, яка йому насправді подобається, — зазнала краху. Звідтоді він значно більше уваги приділяв своїй другорядній, запасній роботі, якою займався про всяк випадок, — був позаштатником ЦРК, Центральної Розвідувальної Корпорації з Ленґлі, Вірджинія.

Робота проста — Хіро добуває інформацію. Це можуть бути плітки, відеозаписи, аудіозаписи, фрагменти комп’ютерного диска, ксерокопія документа. Це може бути навіть жарт про останню катастрофу, що набула розголосу.

Здобуте він завантажує у базу даних ЦРК — у Бібліотеку, колишню Бібліотеку Конґресу, тільки що ніхто її вже так не називає. Більшість не надто розуміє, що взагалі означає слово «конґрес».

Навіть поняття «бібліотека» розмивається. Колись це було місце, заповнене книжками, переважно старими. Потім там з’явилися відеокасети, аудіозаписи та журнали. Ще потім всю інформацію конвертували у зрозумілу комп’ютерам форму, яка, до речі, складається з одиниць і нулів. А що кількість інформації зростає, матеріали оновлюються, а методи пошуку в Бібліотеці стають дедалі вигадливішими, зрештою між Бібліотекою Конґресу і Центральною Розвідувальною Корпорацією зникла будь-яка суттєва відмінність. На щастя, це сталося саме тоді, коли уряд посипався, тож вони злились і викинули на ринок чималу кількість акцій.

Мільйони позаштатників ЦРК завантажують мільйони інших фрагментів водночас. Клієнти ЦРК, переважно великі корпорації та суверенітети, порпаються в бібліотеці, шукаючи корисну для себе інформацію, і якщо користуються чимось, що туди завантажив Хіро, Хіро отримує гроші.

Рік тому він завантажив повну чернетку кіносценарію, яку викрав із кошика для сміття одного агента з Бербанку, і пів дюжини студій забажали її подивитися. На гонорар із цього він жив і відпочивав шість місяців.

Відтоді настали кепські часи. Він починав усвідомлювати гірку правду про те, що дев’яносто дев’ять відсотків інформації з Бібліотеки взагалі ніхто ніколи не запитував.

Ось приклад: після того, як одна кур’єрка скинула його на рівень існування Віталія, він витратив добрих кілька тижнів на інтенсивне дослідження нового музичного феномену — українських ядерних фаз-ґрандж колективів, що саме підкорювали Лос-Анджелес. Він виклав свої вистраждані нотатки з цього приводу у Бібліотеку, долучивши до них відео- та аудіозаписи. Жодна студія звукозапису, жоден агент чи рок-критик — ніхто не захотів отримати доступ до цих матеріалів.

Верх комп’ютера гладенький, якщо не брати до уваги ширококутного об’єктива, купола з полірованого скла із червонястим оптичним покриттям. Коли Хіро користується машиною, лінза виїжджає і стає на місце, її основа зливається з верхом комп’ютера, а поверхня викривлює і вбирає перспективу навколишнього лоґло. Хіро вважає це еротичним. Почасти через те, що він уже кілька тижнів нормально не трахався, але не тільки. Батько Хіро багато років провів у Японії і був одержимий камерами. Він постійно привозив їх із відряджень на Далекий Схід, вони були запаковані в численні захисні шари, і коли батько діставав камери, аби показати Хіро, коли вони з’являлися з-під чорної шкіри та нейлону, з-під застібок і стяжок, це нагадувало дуже витончений стриптиз. А коли об’єктив нарешті оголювався, ніби втілення геометрії, водночас такий могутній і тендітний, Хіро тільки й міг уявляти, що це ніби продиратися крізь спідницю і білизну, великі губи, малі губи... Тоді він почувався оголеним, і слабким, і хоробрим.

Лінза може бачити половину всесвіту — ту половину, що над комп’ютером, зокрема й більшу частину Хіро. Таким чином він може відстежувати, де зараз Хіро і куди дивиться.

Всередині комп’ютера три лазери — червоний, зелений і синій. Вони достатньо потужні, аби створювати яскраве світло, але заслабкі, щоб пропалити очне дно, підсмажити мозок, спекти лобні кістки, спопелити півкулі. Як усі вивчали у початковій школі, ці три кольори можна поєднувати в різних пропорціях, аби створити будь-який колір, який тільки здатні побачити очі Хіро.

Отож вузенький промінь будь-якого кольору можна було послати з нутрощів комп’ютера крізь ширококутну лінзу в будь-якому напрямку. Завдяки використанню електронних дзеркал усередині комп’ютера промінь бігав туди-сюди по лінзах окулярів Хіро подібно до того, як електронний промінь у телевізорі розмальовує внутрішню поверхню кінескопа. Отримана таким чином картинка опинялася просто перед очима Хіро, між ним і Реальністю.

Малюючи для кожного ока трохи іншу картинку, зображення можна було зробити тривимірним. Якщо воно змінювалося сімдесят два рази на секунду, то починало рухатися. Рухоме тривимірне зображення із роздільною здатністю 2000 пікселів на сторону було настільки чітким, наскільки його здатне було сприйняти око, а коли на нього накладався ще й звук із маленьких навушників, рухомі ЗD-зображення отримували ідеально правдоподібний саундтрек.

Тож насправді Хіро і не тут зовсім. Він у створеному комп’ютером всесвіті, намальованому на його окулярах і трансльованому через навушники. На жаргоні це уявне місце називається Метасвітом, і Хіро проводить у Метасвіті чимало часу — там значно крутіше, ніж у Само-Складі.

Хіро виходить на Стріт. Це Бродвей, Єлисейські Поля Метасвіту. Це яскраво освітлений бульвар, який можна побачити — дзеркальний і зменшений — на скельцях його окулярів. Насправді його не існує, але просто зараз ним прогулюються мільйони людей.

Параметри Стріту протокольно зафіксовані, їх винайшли ніндзя-боженьки світу комп’ютерної графіки, які працювали на Асоціацію зі Створення Глобальних Мультимедійних Протоколів для Обчислювальних Машин. Стріт на вигляд — величезний бульвар, що оперезує по екватору величезну чорну сферу з радіусом трохи більше десяти тисяч кілометрів. Таким чином, його довжина становить 65 536 кілометрів, що значно більше за довжину обводу Землі.

Число 65 536 здається незручним чи не для всіх, окрім хакера, який упізнає його швидше за дату народження рідної мами: так сталося, що це точний результат піднесення двійки до шістнадцятого ступеня, а експонента 16 — 24,4 ж, своєю чергою — 22. Разом із числами 256, 32 768 та 2 147 483 648, 65 536 — один із наріжних каменів хакерського всесвіту, в якому двійка — єдине реально важливе число, бо саме стільки цифр здатен розпізнати комп’ютер. Одна із тих цифр — 0, а друга — 1. Хакер здатен миттю впізнати будь-яке число, яке можна отримати фетишистським множенням двійок та оказіональним відніманням від результату одиниці.

Як і будь-яке місце в Реальності, Стріт постійно розбудовується. Забудовники можуть прокладати власні маленькі вулички, які вливаються у велику головну, можуть створювати споруди, парки, знаки, а також речі, яких не існує в Реальності, як от величезні світлові шоу в небесах, особливі райони, в яких не діють правила тривимірного