Читати книгу - "Si ames, intelliges, RIV"

       Айдан відчував, як його серце стискається, коли думає про те, що вони не можуть бути разом. Вона — принцеса, дочка короля, якого він мав би вважати ворогом. Він був частиною того самого королівства, що принесло стільки болю її землі. Він не міг навіть сподіватися, що вона колись побачить його не як сина ворога, але як просто людину. «Мілено…» — його голос звучав майже безнадійно, коли він знову повернув погляд до неї, намагаючись прочитати її реакцію: «Я знаю, що я не маю права навіть сподіватися… я — син того, хто приніс багато страждань твоєму народові. І це не можна просто забути». Вона сиділа перед ним, але не відвертала очей. В її погляді не було ненависті чи відрази. Вона була спокійна, а її очі віддзеркалювали щось більше — розуміння і, можливо, щось ще. «Ти син лютого ворога», — сказала вона тихо, її голос був ясний і рішучий, не схожий на той, що звучав в її словах раніше. «Але ти — не він», — додала вона.  Айдан відчув, як у його грудях стискається щось тепле, хоч він і не міг повірити в це. «Я не бачу у тебе того зла, про яке чула», — продовжила вона, і її слова ніби розвіювали весь той біль, що він не міг забути. «І я не знаю, як це сталося, але я бачу в тобі тільки добре. Я тебе кохаю», — зізналася дівчина.

       Айдан заплющив очі, його серце почало битися частіше, і він не міг утримати тієї тривоги, що затуманила його думки. «Мілено… ти не повинна відчувати цього», — промовив він, його голос втратив рішучість. Додав: «Ти не можеш закохатися в мене. Я… я не маю права на твою любов». Але Мілена вже була близько, її погляд був спокійним. Вона не відводила очей, і її усмішка була такою ніжною, що він вже не міг уникнути цього погляду. «Я закохалась у тебе, Айдане, не через те, хто ти, а через те, яким ти є зараз. Ти показав мені те, що я не могла знайти у наших лицарях», — сказала вона, і її голос був твердо впевнений. Айдан не міг вимовити ані слова. Його серце було наповнене таким сильним почуттям, що він не міг повірити в те, що чує. Але вона була перед ним, і її слова були ясними: «Я закохалась у тебе, і це головне». Айдан не знав, що сказати. У нього було відчуття, що його цілий світ знову змінився, і те, що було неможливим, раптом стало реальним. І хоча перед ними стояли великий вибір: кохання чи держава, він відчував, що це було початком чогось нового. «Мілено…» — він тільки тихо повторив її ім'я, і його серце, здавалося, нарешті відкрилося, як ніколи раніше. «Давай втечемо», — запропонував. «Давай», — відповівши, дівчина поцілувала хлопця так ніжно, як це тільки можливо.

Кінець