Читати книгу - "Я твоя валькірія, Lika van Angel"

***
   Поки всі гості зібралися в бенкетній залі, я вислизнула звідти непоміченою й рушила до особистого кабінету Аїда. Чудово розуміючи, що це мій останній шанс знайти магічну річ, старанно оглядала все навкруги.
   - Його тут немає, — з-за спини пролунав знайомий голос.
   Як і першого разу, мене знову було помічено. Дідько! Ну що зі мною не так?
   - Я просто хотіла трохи тиші, тому й залишила бенкетний зал, — сама розумію як по-дурному виглядає моє виправдання, та механізм вже запущено, брешу як в останнє.
   - І тільки в моєму кабінеті є та сама благословенна тиша, так Реджино? - Аїд повільно підходить до мене.
   - Вибачте. Я вже піду... - роблю крок в напрямку дверей.
   - Нам потрібно поговорити, — чоловік стає навпроти мене, закриваючи собою шлях відступу. Попереду могутнє тіло, а позаду стіл. Ось і весь вибір.
   - Тобі потрібно тільки перо? - гарячий подих лоскоче моє вухо.
   Коли він так близько, я вже й сама не розумію чого потребую.
   - Так, — виривається з моїх вуст.
   - Справді? - тепла рука ніжно торкнулася щоки.
   - Аїде, не потрібно...
   - Тсс... - чоловік нахилився до моїх губ та ніжно торкнувся їх своїми. Спочатку поцілунок був ніжним та спокійним, але згодом став глибшим.
   Раптово все скінчилося, Аїд відірвався від мене та уважно поглянув в очі.
   - Залишся зі мною. Обіцяю, ти ніколи нічого не потребуватимеш.
   - Я не розумію...
   - Ти ж відчуваєш до мене потяг. І не заперечуй, я це бачу.
   - Аїде, невже ти пропонуєш мені одруження?
   Почувши моє питання чоловік відсахнувся, неначе поряд з ним опинився отруйний змій.
   - Я не можу одружитися з валькірією.
   - То навіщо мені залишатися?
   - Ми будемо разом, але про це ніхто не знатиме. Однак не хвилюйся, мої почуття до тебе справжні, тож я зроблю все залежне від мене, щоб подарувати тобі щастя, — Аїд спробував обійняти мене, але я відштовхнула його.
   - Пропонуєш бути коханкою? Це настільки сильні твої почуття? - в мені закипає ненависть, яку я ледве стримую.
   - Все не так. Я король і не можу зв'язати своє життя зі звичайною валькірією. Це складно пояснити, але в мене є обов'язки...
   - А Ксантос може. Йому було плювати на те, ким є Олівія.
   - Він не правитель і ніколи ним не буде. Не порівнюй нас, Реджино.
   - А знаєш, Аїде, я краще оберу самотнє життя в Мідгарді, ніж стану  твоєю таємною коханкою. Я валькірія, а не ганчірка! - відштовхнувши від себе здивованого чоловіка, рушила до дверей.
   Тартар я покинула тієї ж ночі, навіть не попрощавшись з Олівією.

***
   Цей вечір обіцяв бути тихим та спокійним.
   Я вже місяць як повернулася до свого будинку в Мідгарді, але постійно згадувала Аїда.
   Звісно, гордість не дозволила мені зв'язатися з ним чи запитати про нього в Олівії, що частенько зазирала до мене в гості. Однак себе важко обдурити й змусити не думати про того, хто оселився в серці так несподівано.
   Подруга натякала на те, що Аїд хоче зустрітися зі мною. Проте я взяла з неї слово, ніколи не розповідати йому де я живу.
  Нам немає про що говорити, адже нічого не змінилося. Я, як і раніше, звичайнісінька валькірія-утікачка, а він правитель Царства мертвих. Як не крути, а нам не по дорозі.
   Я змусила себе зосередитися на улюбленому серіалі, де красунчик Ді та його кохана нарешті зізналися одне одному в почуттях.
   Раптом у двері постукали. Цікаво, кого ж цього разу я побачу на своєму порозі? Сподіваюсь, це не фея й не одна з моїх сестер-валькірій.
   Навіть не запитуючи, я відчинила двері. Першим, що кинулося мені в очі, був велетенський букет червоних троянд. Мені навіть не вдалося відразу побачити того, хто тримав квіти в руках.
   - Я нічого не замовляла...
   - Реджино... - знайомий голос змусив застигнути на місці.
   - Чому ти тут, Аїде? - холодно запитала в чоловіка, що так раптово з'явився на моєму порозі.
   - Можна я зайду й все тобі поясню?
   - Гаразд, але не довго. Маю справи, — збрехала я.
   Щойно ми опинилися всередині, Аїд протягнув мені квіти, — Це тобі. Я чув, що в Мідгарді чоловіки дарують квіти жінкам, які їм подобаються.
   - Дякую, — взявши букет до рук, я відклала його вбік. - Це все?
   - Ні. Я багато думав...
   - Вітаю, Аїде. Тепер все? - я склала руки на грудях, уміло вдаючи нудьгу.
   - Дай мені пояснити, Реджино, — в погляді чоловіка прослизнула мольба, що доволі нетипово для короля Тартару.
   - В тебе п'ять хвилин, — безкомпромісно повідомила я.
   Аїд гучно вдихнув повітря й почав говорити, — Я постійно думаю про тебе, Реджино... Наша остання розмова не мала так закінчитися, зараз мені це зрозуміло як ніколи... Ти з'явилася в моєму житті, неначе грім серед неба. Така вродлива, впевнена в собі, нестримна... О, Реджино, — чоловік взяв мої руки до своїх. - Ти запала мені в серце ще при нашій першій зустрічі. А тоді, опинилася в моїй кімнаті... Я ледве стримав себе від необдуманого вчинку... Однак зараз я точно знаю, що мені потрібно — це ти, моя люба валькіріє! Саме ти полонила мою душу й стала господаркою серця! Я кохаю тебе, Реджино! Ти потрібна мені як повітря, без тебе моє життя не має сенсу. Прошу, повернися зі мною в Тартар... - Аїд став на одне коліно й дістав щось з кишені. Придивившись я помітила діамантову обручку, — Я безтямно закоханий в тебе, моя воїтельнице! Ти вийдеш за мене заміж, Реджино?
   Не вірячи власним очам, я вщипнула свою руку. Біль дав зрозуміти, що все це точно не сон.
   - Так! - одне-єдине слово на яке спромігся мій затуманений від щастя мозок.
   Почувши відповідь Аїд підхопив мене на руки й пристрасно поцілував.
   - Скажи це ще раз... - попрохав він.
   - Знову? - помітивши вогонь кохання в очах чоловіка я здалася та повторила, — Я твоя валькірія!

Післямова
   Невдовзі ми з Аїдом одружилися. Кожен день з ним нагадував справжню казку, а я була найщасливішою жінкою в Тартарі. Хоча Олівія зі мною б посперечалася.
Адже вони з Ксантосом теж купалися у хвилях кохання.
   Ось так і закінчився відбір наречених для брата Аїда...
   Навіть в найтемніших місцях можливо знайти найсвітліше почуття...

Кінець