Читати книгу - "Полонянка власних снів, Любава Олійник"

Тим часом двері палацу відчинилися і вартовий повідомив про прихід радника Шаруккіна. Я неспішно встала з-за столу, хоча у моєму статусі це було зовсім не обов’язково. Чоловік з магнетичним поглядом підійшов ближче і схилився в шанобливій позі. Я протягнула руку, даючи сигнал, що можна підвестися, чим скористався радник, перехопив мою руку  і підніс до своїх точених губ. Крім тепла, відчула щетину на обличчі чоловіка. Наші погляди зустрілися і я готова була потонути в глибокому погляді.

–Що вас привело до мене? – не виказуючи зацікавленості, спитала.

Маю д–ля Вас термінові новини, які не можуть чекати. Посланцям не довіряю, вони ще в дорозі усе прочитають і виторгують з будь-якої інформації купу грошей, а нам – купу проблем. – Його серйозна ділова хватка мені подобалася.

–Що ж, я вас уважно слухаю, - мої руки знаходилися на столі і мимоволі чоловік торкнувся моєї руки. Все менше залишалося здорового глузду. Потрібно було якомога швидше вислухати Шаруккіна і відправити його до моїх послів.

–Царице Ананія, політичні ігри між Єгиптом і Вавилоном досягли свого апогею. Я ціною власного життя приїхав до Вас, щоб попередити про небезпеку з боку нового вавилонського царя. Він планує захопити ваші міста, проте уклали таємну угоду з Єгиптом.

– Це неможливо. Як? – моє здивування росло і хвилювалася я уже не через красиві очі, а через можливість облоги.

–Дочка вавилонського царя готова одружитися з сином Ехнатона, Тутанхамоном. Вона, звісно, ще його не бачила, - тут він очі відвів вниз і його щира потішна посмішка зробила його обличчя дивовижно молодим і гарним. Хотілося насолоджуватися цим чоловіком, а не слухати про інтриги правителів. Але треба тримати себе в руках.

–Але ж він ще зовсім юний, йому мабуть і шіснадцяти немає? – мені здавалися його аргументи абсурдними і безпідставними.

–Насправді, дочці вавилонського царя взагалі дванадцять, але кого такі дрібниці хвилюють. Це засіб для встановлення миру.

–Аргумент. Цілком згідна. – сумно погодилася. – Що ви пропонуєте, я так розумію, у Вас є план?

Тепер було помітно хвилювання радника. Він сперся на спинку стільця, роздивлявся по бокам, наче досі не вирішив для себе чи йому потрібно мені довіритися. Часу не було, та й моє становище було дуже плачевним, а якщо думати не лише про себе, а про мої міста і наші з співправителями вільні землі, то зараз мені було потрібно схилити його на свій бік. Я дивилася на нього з приреченістю, але  надією і бажанням. В безслівному діалозі поглядів, Шаруккін взяв мої руки в свої долоні, і не відпускаючи вдивлявся кілька хвилин. Цей час перетворився на вічність, стільки всього було у цьому погляді, в цих дотиках. Час йшов, він наважувався…

Коли готовий був озвучити, раптом усе замерехтіло і почувся стукіт.

–Пані Ананія, відчиніть, це я, Єлена, ваш перукар…