Читати книгу - "Серце вовка, Дроянда"

Василиса відчула, як її серце трохи сповільнилося, коли вона вимовила ці слова. Вона більше не була просто гостею у Кліку, тепер її місія була серйозною, і її відповідальність була ще більша. Повідомлення, яке вона принесла, могло змінити все. Це був не просто візит, а важлива місія, яка не дозволяла їй приховувати правду.

Феш повернувся до неї, його обличчя стало серйозним. Його очі були насторожені, але в них також було щось, що показувало, що він чекав цієї розмови. Василиса знала, що її слова будуть важливими для подальшого розвитку подій.

— Що ти маєш на увазі? — Феш спитав тихо, його погляд став холодним, але в той же час виразним. — Ти не просто прийшла, а маєш повідомлення для мене?

Василиса глибоко вдихнула, намагаючись набратися сил. Вона не хотіла, щоб це повідомлення принесло більше проблем, але її обов'язок був вище за її особисті почуття.

— Я з клану Димар, — почала вона, її голос був твердим, але її серце билося швидше. — Я прийшла передати тобі важливе повідомлення. Клан Димар прийняв рішення, яке стосується всіх кланів. Вони хочуть, щоб Клік став частиною великої союзу, але для цього тобі потрібно підтвердити свою лояльність і довести свою силу в бою.

Феш не змінив виразу обличчя, але його очі загорілися гнівом і деякою зацікавленістю.

— Це серйозно, — сказав він, але його голос був спокійний, ніби він намагається стримати свою внутрішню бурю. — Клан Димар хоче, щоб ми підтвердили свою силу через бій? Це що, випробування для нас?

— Не просто випробування, — відповіла Василиса. — Це спроба перевірити, чи варте ваше братерство того, щоб бути частиною цієї нової сили. Клан Димар не буде терпити слабкості. І якщо Клік не зможе продемонструвати свою відданість і силу, союз не відбудеться.

Відповідь Василиси важко було сприйняти. Вона могла відчути, як напруга між нею та Фешем зростала. Він зрозумів, що це рішення не є простим. Але також у ньому пробудилась відчутна рішучість, якого він завжди мав.

Феш зробив крок назад, ніби обмірковуючи все, що вона сказала. Потім він повернувся до неї, і в його очах вже не було сумнівів. Вони були рішучими і холодними.

— Ти хочеш сказати, що ми повинні битися, щоб довести свою силу? — спитав він, ніби це був виклик, але одночасно він відчував, що це рішення, яке не можна уникнути.

— Так, саме так, — підтвердила Василиса. — Це їхня умова. І я не можу змінити це рішення. Якщо Клік не виступить, все може закінчитися набагато гірше, ніж ми думаємо.

Феш, наче все ще обдумуючи сказане, не відповів відразу. Він відступив на кілька кроків і поглянув на навколишній ліс, ніби шукаючи відповідь у природі. Потім, обернувшись до Василиси, він сказав:

— Я розумію. Клан Клік завжди готовий до випробувань, але таке... я не впевнений, чи варто йти на це. Це ж не просто бій заради бою. Тут мова йде про більше — про нашу свободу і нашу честь.

Василиса дивилася на нього з розумінням. Вона знала, що це була не просто боротьба за території чи визнання. Це була боротьба за все, що вони були, за їхній статус, за їхню гідність.

— Я не можу сказати, що це легкий вибір, Феше, — сказала вона тихо. — Але я вірю, що твоя сила здатна змінити цей світ. І твій клан заслуговує на те, щоб бути частиною більшого.

Феш нахмурився, але його погляд змінився. Вона побачила в його очах той самий вогонь, який горів у її серці. Щось в ньому було таким, що він не міг відмовити від цього виклику.

— Добре, Василиса. Я прийму цей виклик. І ти, здається, розумієш, що це ще не все. Ти будеш нашою частиною в цьому.

Василиса відчула хвилю тривоги, але й захоплення. Її серце билося швидше від усвідомлення того, що вона стала частиною чогось більшого. І все це змінювало її життя назавжди.

Феш стояв перед нею, його очі горіли від рішучості, але також від несподіваного натиску ситуації. Василиса відчула, як її серце билося швидше, не через тиск місії чи обов'язку, а через щось значно особистіше, що виникло між ними. Погляд Феша був важким і серйозним, але щось у ньому змусило її діяти без роздумів.

Вона зробила крок до нього, і на мить вся навколишня реальність наче сповільнилася. Її руки тремтіли, але вона не могла стриматися. Вона не сказала нічого, просто наблизилася, і, зібравши всю свою сміливість, поцілувала його.

Цей поцілунок був неочікуваним для обох. Феш застиг на місці, а Василиса одразу ж почервоніла, усвідомивши те, що зробила. Її серце не просто калатало, а вибивалося з грудей. Вона відсторонилася, її погляд уникав зустрічі з його очима. Всі її думки були переплутані, але головна з них була одна: що ж він тепер скаже?

Феш, мовчки і злегка здивовано, спостерігав за нею. Він почувався так, ніби весь світ зупинився на мить. Щось в його душі почало змінюватися. Він не відповів на поцілунок, але й не відштовхнув її. Його погляд був розгубленим, і, здається, він сам не знав, що робити з цим почуттям, яке раптом прокинулося всередині нього.

— Василиса... — тихо промовив він, роблячи крок до неї, його голос звучав м'яко і невиразно. — Ти не повинна була цього робити. Але... я... не можу сказати, що жалкую.

Василиса, ще червоніючи, підняла очі і поглянула на нього. В її погляді була тривога і незрозуміле почуття. Вона вже давно відчула, що між ними є більше, ніж просто повага. Але чи готова вона була прийняти це?

— Я не знаю, чому я це зробила, Феше... — зізналася вона, відводячи погляд. — Просто я не змогла стриматися.

Феш, наблизившись, обережно торкнувся її плеча. Його дотик був легким, майже невидимим, але від нього горіли її м'язи.

— Не шкодуй. Ніхто не може контролювати свої почуття, навіть я. І я не маю права забороняти тобі... бути собою.

І хоча це була не та відповідь, на яку вона сподівалася, ці слова дали їй трохи спокою. Можливо, це був тільки початок чогось великого, чого вони ще не розуміли.

Василиса дивилася на Феша з таким поглядом, що серце в ньому просто не могло залишитись холодним. Її очі були величезні, з невимовною тривогою і ніжністю, ніби вона була готова розкритись і залишити в ньому свої найбільші страхи і надії.