Читати книгу - ""Вожай": Місія у Венеції, Серж Левре"

Дерев’яні друзки гондол, скрегіт човна по бруківці набережної, налякані обличчя людей – все це промайнуло як один міг… Ще удар, бризки скла вітрини готелю, уламки віконних рам і… катер таксі нарешті зупинився за декілька сантиметрів від стійки реєстрації готелю Даніелі.

— Шугай, Ніколя Шугай, - вигукнув Нік, підіймаючи руку для привітання. У мене заброньований номер. І зателефонуйте скоріше у швидку, здається водієві стало зле.

— Так, синьйор Шугай! У нас є ваше бронювання, - тремтячим від жаху голосом промовив портьє, підводячись на ноги біля стійки.

Нік вибрався з уламків зігнутого металу та скла і зрозумів одну річ: цей інцидент лише починав розкривати мережу змовників навколо нього. Він усвідомлював – тепер він не лише агент, - він став частиною великої гри в якій ставки стали ще більшими. Нік отримав ключ і пройшовши через старовинне фойє у напрямку сходів на верхні поверхи, де розташовувались номери.

Готель Даніелі як завжди осліпив розкішшю внутрішнього інтер’єру. Бюро не скупилося на витрати з проживання своїх агентів. Нікові дістався невеличкий, але дуже затишний номер з видом венеційський острів Сан-Джорджо Маджоре по той бік лагуни. Кімната була мебльована у середньовічному стилі з гнутими дерев’яними ніжками, великим ліжком та картинами відомого майстра Джовані-Антоніо Каналетто.

До зустрічі зі зв’язковим залишалася майже година й Нік вирішив по-швидше переодягнутися, щоб встигнути ще помилуватися венеціанськими краєвидами. Він вдягнув чорну футболку, легкі джинси та м’які туфлі. 

Нік вийшов на набережну та пішов в сторону Солом’яного мосту, з якого відкривається вид на відомий місток Зітхань, по якому в середньовіччі проходили засуджені, які проходили із зали суду в Палаці Дожів у в’язницю, що була розташована через канал. Постоявши трохи на мосту, Нік попрямував далі в сторону площі Сан Марко. Крокуючи повз Палац Дожів, що велично здіймався над водою, його архітектурні деталі грали на яскравому сонці, відбиваючи промені від статуї Крилатого Лева, символу Венеції на високій гранітній колоні. На самій площі як зазвичай було багато люду. Туристи годували голубів, фотографувалися, слухали вуличних музик. Бій курантів на годинниковій вежі нагадав Нікові, що треба поквапитися, до зустрічі з агентом залишилось хвилин п’ять.

Пройшовши головну площу міста, Нік зайшов у старовинне венеційське кафе Флоріан, історія якого теж сягала середньовіччя. Тут стояв аромат міцної кави та ванільних круасанів. Нік озирнувся, спостерігаючи за відвідувачами. За столиками сиділи літні італійці, що жваво обговорювали новини, туристи, які милувалися атмосферою міста. Нік замовивши каву і круасан, зайняв місце спиною до стіни, що була прикрашена великим старовинним венеційським дзеркало., Він, повернувшись обличчям до входу у кафе, почав чекати.

«Цікаво, хто це буде, - подумав про себе Нік, - напевно якийсь товстий та вусатий італієць. Нік повільно зробив ковток кави, смак якої, як завжди був magnifique, і обвів поглядом гостей закладу. Зовнішньо все виглядало безпечно, але Вожая не покидало відчуття, що за ним спостерігають. Нік зробив ще ковток кави, і тут двері кафе відчинилися, впускаючи разом із легким подихом морського бризу жінку. Вона була високою, стрункою, з граційною ходою, що нагадувала кішку, яка точно знає свою територію. Її довге біляве волосся м’яко спадало хвилями на плечі, а темні окуляри ховали погляд, роблячи її ще загадковішою.

Вона попрямувала до його столика без зайвих церемоній і, ледве усміхнувшись, промовила:

— Сьогодні, на диво, дуже сонячно, у Венеції о цій порі зазвичай йдуть дощі.

Нік миттєво відповів зашифрованою фразою-паролем:

— Люблю дощову погоду, тому що маю бізнес з продажу парасольок.

Її усмішка стала ширшою.

— Рада знайомству, агенте Вожай, — тихо промовила вона, знімаючи окуляри. Її очі виявилися яскраво-зеленими, з легким жартівливим блиском. — Можеш називати мене Лаура.

Нік не приховував свого задоволення. Місія набувала ще більш цікавого відтінку.

Вони схилилися над маленьким столиком, обговорюючи деталі операції. Завдання було складним: у фільмі, який мали показати на Венеційському кінофестивалі, один з персонажів, випадково або навмисно, називає ім’я особи, що працює у Москві й це може привести до його розкриття, що ніяк не можна допустити. Їм потрібно було змінити оригінальне зображення та звук перед прем’єрою так щоб ніхто нічого не помітив. Складність полягає ще й в тому, що цифрову копію фільму буде надіслано електронною поштою завтра вранці, за декілька годин до показу.

— В мене є знайомий, що дуже відомий у певних колах, - сказала Лаура, переходячи на шепіт. Гадаю його вміння стане нам у пригоді.

— У яких таких колах? - не зрозумів Вожай.

— Він хакер і дуже вправний. Думаю, що тільки він може швидко, за той час, що є у нас зламати базу фестивалю, витягнути потрібний фрагмент і перемонтувати фільм.

— Гаразд, думаю ми так і вчинимо, інших варіантів я не бачу, не підривати ж Палац Кіно, щоб викликати паніку і зірвати прем’єру – пошуткував Нік.

Вони замовили мартіні і зображуючи закохану пару ще деякий час обговорювали деталі майбутньої операції.

— Тобі треба, щоб виправдати свою легенду, сьогодні з’явитися на заходах фестивалю, - сказала Лаура.