Читати книгу - ""Вожай": Місія у Венеції, Серж Левре"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Так! Але я маю надію, що ти складеш мені компанію. Думаю ми цікаво й з користю проведемо час до початку місії.
— Із задоволенням, агенте Вожай, - посміхнулась дівчина. Давай зустрінемось на острові Лідо о 15-й. Саме в цей час почнеться дефіле зірок по червоному килиму перед урочистим відкриттям кінофестивалю. До речі, я мешкаю на вулиці Ладзаро Моченіго, неподалік від будівлі Казіно.
— Добре! Але будь обережною, — відповів Нік, стежачи, як вона легко, майже невагомо зникає серед натовпу відвідувачів.
Але Вожая не покидало відчуття, що за ними стежили. Темний силует у дальньому кутку кафе піднявся слідом за Лаурою.
* * *
Лаура дуже швидко перетнула лагуну на пасажирському катері Вапоретто і забравши з паркування свій скутер попрямувала до своєї вілли Луччіно. На острові Лідо, на відміну від історичної частини Венеції, вже існують автомобілі, дозволено рух велосипедами і самокатами. Лаура без пригод досталася своєї оселі, піднялася на другий поверх, вона пройшла у спальню, витягла з шафи темно-синю вечірню сукню з відкритою спиною — ідеальний вибір для фестивального заходу, де на неї та Ніка чекала гра в шахи зі шпигунами.
«Треба прийняти душ, що освіжитися перед заходом», - подумала дівчина, достаючи із шафи рушник і прямуючи у ванну кімнату. Тепла вода приємно розслабляла, але думки Лаури були далеко…
Прийнявши гарячий душ, Лаура вдягла зручний домашній одяг – коротку спідницю та футболку, і з рушником у руках попрямувала до вітальні. Проте відкривши двері, дівчина отетеріла…
У її вітальні на краєчку крісла сиділа невідома жінка у поважному віці та східної зовнішності. Вона тримала в руках арбалет, спрямований прямо у груди Лаури.
— Вибач, люба, що без запрошення. Але ти ж розумієш — час підтискає, - промовила незнайомка.
Лаура не кліпнула й оком, вона була здивована, але не втратила самоконтролю.
— Бабусю, ви часом не помилилися адресою, - сміливо відповіла дівчина.
— Шуткуй, шуткуй, доки є час… - відповіла жінка. Але мені майже все відомо, і ти мені ще розкажеш що ви з Вожаєм задумали. Хто ще у грі? Що за інформація у фільмі?
— Тобі справді здається, що я так просто все розповім?
— А в тебе просто немає іншого виходу, бо … - японка покрутила у руці свій арбалет і на мить опустила голову.
Лаура вирішила скористатися моментом і зробила відчайдушний стрибок в бік незваної гості.
— Кіай! – вигукнула Лаура. Дівчина зробила все правильно, так, як її вчили інструктори з карате та рукопашного бою. Руйнівний удар ногою у стрибку Його-Тобі-Гері, що був направлений у голову незнайомки мав би вбити жінку, проте остання виявилась спритніше. Відскочивши в бік та присівши, японка встигла натиснути спусковий гачок арбалету. Стріла безшумно вирвалася назовні і встромилася у груди дівчини. Відчувши пекучий укол, вона схопилася за місце поранення, встигла глянути на нападницю з ненавистю і завалилася горілиць.
— Не бійся, Люба, - це всього лиш снодійне. Досить сильне, щоб ти не пручалася, коли ми вивеземо тебе на віллу. Там ми й поговоримо.
Японка повільно підійшла до дівчини, що лежала на підлозі і втрачала останні крихти свідомості, нахилилася до неї, ніжно провела пальцями по її обличчю.
— Я б не хотіла псувати таке гарне личко. Але якщо доведеться…
Жінка дістала з кишені мобільний телефон, набрала номер і віддала наказ: «Швидко до мене».
За мить двері прочинилися, і дві поплічниці — кремезна африканка та тендітна японка, тіло якої було покрите суцільним татуюванням, — зайшли до кімнати.
— Забирайте її. Вона нам ще розповість усе, що треба.
* * *
Ніколя Шугай у білосніжному смокінгу із краваткою-метеликом стояв на краю червоної доріжки, непомітно оглядаючи натовп. Зірки вже дефілювали на червоному килимі. Молоді акторки у відвертих сукнях, більш старші у елегантних костюмах, чоловіки у смокінгах проходили повз, позуючи до чисельних фотографів, які постійно цокали своїми камерами. У спалахах, серед акторів, режисерів і дипломатів, Вожай помітив знайоме обличчя. Високий чоловік у білому смокінгу, з гострими вилицями та холодними очима, виглядав як звичайний гість фестивалю. Але Нік знав: випадковостей у його роботі не буває.
Агент Шугай, начебто поправляючи окуляри, непомітно натиснув кнопку прихованої камери. У цей же момент у кишені завібрував смартфон, - фотографія незнайомця відправлена в центр на ідентифікацію.
«Щось Лаура запізнюється, - подумав Нік, поглянувши на годинник на руці. Надійний хронограф Seiko показував п’ятнадцять хвилин на четверту. Вожай відчув хвилювання за дівчину. «Тільки б нічого не трапилось…» У цей момент знову завібрував телефон у кишені. Нік витягнув Айфон і побачив відповідь з центру на його запит: «Ідентифіковано: Герасим. Агент ГРУ. Особливо жорстокий у методах. Будь обережний».
Нік стискав телефон у руці, відчуваючи, як холодне передчуття стискає груди. Чому Герасим тут? Чи має він стосунок до місії? Або…
Він знову різко глянув на годинник. Лаура спізнювалася. Це вже було тривожно.
* * *
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «"Вожай": Місія у Венеції, Серж Левре», після закриття браузера.