Читати книгу - "Моя власна Нефертіті, Rada Lia"

Біля стійки реєстрації його зустрів чоловік, який був майже точною копією Саміра — тільки молодший і більш ввічливий.

— Карім, — представився він і потиснув руку Назара. — Я проведу вас до кімнати. 

Коли вони піднялися на другий поверх, Карім віддав ключі від номера й зник, залишивши Назара самого.

Чоловік відкрив двері. Зайшов і закрився зсередини, увімкнув світло: двоспальне ліжко, кондиціонер, телевізор — доволі затишно, наскільки може бути за тридцять доларів на добу. Портьєри не закриті.

Він вийшов на балкон, оглянувся. Внизу розташовувалися кілька басейнів, освітлених ліхтарями, сади й пальми. Небо густо застилали зірки. Він глибоко вдихнув і повернувся до кімнати.

— Нарешті до справи. Що там у нас? — Назар вийняв  невеличкий пакунок, розміром з долоню. Розмотав кілька шарів білої тканини. 

Всередині лежала нефритова фігурка жука-скарабея. Зеленкуватий камінь був вкритий дрібними тріщинами від часу. Складені крила жука щільно прилягали одне до одного, а лапки витягнулися.

Скарабей мав вставки з золота по краях та ієрогліфи на задній частині амулета.

— Що ми маємо? — промовив Назар і затиснув фігурку у руці. — Священну статуетку, яку я маю прикласти до ніг бога в Малкаті й древній манускрипт, який треба прочитати там же.

Ще якийсь час він вертів у руках синьо-зеленого жука, аж поки не заснув.

Прокинувся він зранку від неясного шуму. Чоловік сів у ліжку й прислухався. Двері обережно намагалися відкрити. Добре, що Назар вчора замкнувся зсередини й залишив ключі у дверях. Він швидко вскочив на ноги, одягнув куртку, засунув скарабея й манускрипт у внутрішню кишеню. Вискочив на балкон. Вниз вели залізні сходи. Коли Назар почав спускатися, він почув щось схоже на постріл й потім шум у кімнаті. Чоловік пришвидшив крок. Поглянув на годинник. Майже п’ята. Якщо Саміра ще немає на місці, то йому кінець. 

Нарешті зіскочив на землю. Озирнувся. Слідом за ним спускався неповороткий боров Туман. Людина Сича, якого, ясна річ, послали, щоб забрати манускрипт і вбити Назара. 

— Стій падла, — пролунав зверху хриплий голос. 

Назар помчав до виходу з готелю. Вибіг за паркан. Легені горіли. В нього залишалися лічені секунди. Позаду лунали кроки бандита. На щастя, авто Саміра вже чекало на нього. Назар заскочив всередину.

— Їдь, швидко, — сказав він. Таксист здивовано поглянув на нього. — Плачу подвійну ціну! — у відчаї вигукнув чоловік.

Очі Саміра загорілися і машина моментально зрушила з місця. Якраз вчасно. Саме в цей момент на дорогу вибігли Туман і ще два бандити Сича.

Назар видихнув з полегшенням й відкинувся назад. Його лоб покрився крапельками поту. 

— До причалу, пане? — уточнив Самір.

— Так, і то якнайшвидше. 

Усю дорогу Назар розмірковував над тим, що сталося. “Вочевидь скарб у Малкаті має бути грандіозним, якщо мене так швидко знайшли й продовжують переслідувати. Перше завдання — знайти його, друга, не менш важлива — вивезти скарб з Єгипту. Ну і задача номер три — вижити. — Чоловік усміхнувся. Він уже трохи заспокоївся. Серце перестало вистрибувати з грудей. 

За п'ятнадцять хвилин вони під'їхали до причалу.

— Дуже рано пане, — повернувся до нього Самір. — Пороми ще не працюють, а особистий моторний човен буде коштувати п'ятдесят доларів.

Очі чоловіка забігали. 

— Вирішив мене надурити? — Назар насупився. — Це вартує доларів тринадцять, не більше.

— Ні, пане, що ви. Я…

— Я заплачу сто, якщо ніхто не дізнається про те, що я тут був. І ще двісті за позашляховик, який ти мені дістанеш. Ну і ще сто, якщо чекатимеш на мене тут, коли я повернуся. По руках?

Очі Саміра загорілися. На обличчі з’явилася посмішка:

— Буде зроблено пане.

За кілька хвилин Назар вже був у човні. Ще два єгиптянина сиділи поруч — один керував, інший дивився на воду. Назар поглянув туди, звідки вони щойно відпливли. Берег швидко віддалявся. На секунду йому здалося, що там бігають й метушаться люди. Стало тривожно: “Невже мене вже знайшли? Так скоро?”. Він був попереду бандитів, але лише на один крок. 

Пройшло не більше десяти хвилин, коли Назар ступив на берег. Перед ним простяглися невеликі селища, пальми та вузькі дороги, що губилися між будинками. На горизонті здіймалися світло-бежеві, кам’янисті, сухі гори — не вкриті зеленню. Пустельна краса. Вони біліли під вранішнім сонцем, нагадуючи про таємниці, поховані в надрах пустелі… Біля причалу на нього чекали ще два єгиптянина. Вони вручили йому ключі від позашляховика Jeep Compass, взяли гроші й відійшли вбік, про щось перемовляючись і тицяючи в нього пальцями. Щоб не наражатися на небезпеку, позаяк в кишені в нього лежали ще декілька тисяч доларів, він швидко сів в машину й поїхав. 

Попередньо Назар зробив кілька знімків з гугл карти. Тож уявлення куди треба їхати в нього було. Дорога спочатку повела його через сільськогосподарські поля, де росли пальми, бананові дерева й інші культури, які він не встиг розгледіти. Далі місцевість змінилася на більш пустельну. Асфальтована дорога стала менш чіткою й врешті перетворилася на піщану стежку. 

Назар зупинив машину й вийшов. Навколо — тиша пустелі. Вітер заспокійливо шелестів піском. Перед ним — величні руїни, огороджені позначками, що тут ведуться археологічні розкопки й вхід на територію заборонений. Він поглянув на годинник — п'ята тридцять. Раніше семи — восьми тут нікого не буде. Тож він має час зробити те, заради чого приїхав. Озираючись він зайшов на територію розкопок. Попереду залишки палацу Аменхотепа третього — розкидані на великій площі стіни, колони, внутрішні двори.

— Де ж шукати тепер ті ноги Бога? — задумався Назар. Він дістав з кишені скарабея. Почав уважно роздивлятися. Ніяких підказок. Потім ще раз оглянув територію.

Збереглося мало що. Руїни палацу. З університету він пам’ятав, що за Аменхотепа третього будували в більшості з глиняної цегли, а не з каменю. Тому споруди того часу піддалися руйнуванням найбільше. Він підійшов ближче — залишки фундаменту й стіни, яка стирчала з піску. Назар пригледівся — стіна була покрита зображеннями риб, птахів, геометричних фігур. І ніяких ознак ніг Бога. Обійшов з іншого боку. Те ж саме. Струсив кросівки, в які набився пісок. Часу залишалося обмаль. Чоловік був впевнений, що Туман з двома своїми спільниками вже їдуть сюди. Пальці рук спітніли.