Читати книгу - "Тінь над Дніпром, Наташа Голуб"

Ніч у Києві була тихою, навіть занадто. Аліна поверталась додому пішки, відчуваючи на собі чийсь погляд. Вона прискорила крок, але на вулиці було безлюдно. Біля під’їзду її вже чекав консьєрж із переляканими очима.

— Дівчино, вам щойно щось передали… Я не бачив, хто саме. Просто лежало під дверима.

На підлозі — невеликий конверт без підпису. Вона відкрила його прямо на місці. Всередині була лише одна фотографія: її батько... і якийсь чоловік, з обличчям, перекресленим хрестом чорним маркером.

На звороті:

"Занадто багато хочеш знати — залиш минуле в могилі."

Вона завмерла. Це вже не просто розслідування. Це загроза.

Через годину в її квартирі вже був Максим. Він стояв біля вікна, нервово поглядаючи на фото.

— Це явно попередження. Але з погроз вони роблять помилку — тепер ми знаємо, що близько.

— Може, це Кардаш? — припустила Аліна.

— Або хтось інший, хто не хоче, щоб ім’я Кардаша виринуло знову. Я подам запит на камери спостереження. А ти… — він глянув на неї з хвилею турботи в очах, — ти маєш бути обережна. Дуже.

Вона кивнула. Її руки тремтіли, але в очах світилась рішучість.

— Я не зупинюсь. Навіть якщо це небезпечно.

Максим тихо підійшов ближче. Їхні погляди зустрілись. І на мить між ними повисла тиша — така тиша, в якій народжується щось нове, незрозуміле, але неймовірно сильне.

— Обіцяй, що не будеш діяти самотужки, — сказав він майже пошепки.

— А ти обіцяй, що не залишиш мене, коли стане важко, — відповіла вона.

— Обіцяю.