Читати книгу - "Демони війни , Лео Нур"

 Яків йшов вулицею. Перший робочий день скінчився, але залишалися справи бюрократичного характеру. Рідне Одеське піхотне не всі документи оформило. Тепер ходи , шукай по архівах. Але для початку архів треба знайти. 

 Евакуація, бомбардування. Словом забрів хлопчина в дебрі незнайомого району. 

- Тільки заблукати не вистачало. Ех. Розвідка ще . - лаяв себе хлопчина, останніми словами. 

  Від нервів , гул у вухах став сильніше. Оглянувшись на місці. Будинки , дворики. Нічого знайомого. Але побачив дівчину. Діватися було нікуди. Вирішив спитати дорогу. 

- Доброго дня. 

- Доброго.

- Я тут адресу шукаю. - і простягає листок. 

- О. - дівчина посміхнулася. - Нам по дорозі. Я проведу.

 Йшли дорогою. Нормально розмовляли. Студентка. Навчається. Гуртожиток не далеко. 

 Анекдоти , декілька байок з армійського життя буття. Дівчинка посміхалася, сміялась . Їй весело , хлопцеві на душі тепліше.

 Все йшло гарно, до поки дівчина гілку з дороги відкинула. В хлопця , прямо перед очима , як чека гранати , придавлена гілкою, зіскакує.

- НЕ ЧІПАЙ!!!- на всю вулицю закричав він.

 Дівчина аж підскочила.

- Ти чого?

- Розумієш, я контужений.

- А… слухай, тобі прямо , мені праворуч.