Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Рис. 3. Мечі та кинджали кіммерійської доби: 1 — с. Суботів (бронза); 2 — Середнє Подніпровья (бронза та залізо); 3 — Висока Могила (Залізо).
Численними знахідками репрезентовані й предмети кінського спорядження. Головні деталі вузди верхового коня — бронзові вудила й прямі чи плавно зігнуті псалії, за допомогою яких вудила фіксувались у кінській пащі. Ремені вузди мали різноманітне бронзове і кістяне оздоблення.
Кіммерійська зброя і зразки кінського спорядження набули значного поширення, що є найкращим доказом їх високої ефективності та вдалої конструкції. Вони часто трапляються серед пам'яток місцевого населення Північного Кавказу, українського Лісостепу, Середньої Європи. В археології останньої на цій підставі навіть вирізняється окремий «фрако-кіммерійський» етап у розвитку місцевих племен.
Кочовий спосіб життя позначився не тільки на речах, а й на соціальному розвитку кіммерійців. Головною цінністю кочовиків була худоба, яка могла легко переходити з рук у руки внаслідок збройних сутичок, посух, епідемій і накопичуватись у наймогутніших одноплеменців. їм також перепадала основна доля воєнної здобичі, що також сприяло майновому й соціальному розшаруванню кіммерійського суспільства. Археологічно цей процес простежується на появі могил військової аристократії, що помітно відрізняються від основної маси кіммерійських поховань розмірами і багатим інвентарем. Це, зокрема, поховання у курганах Гиреєва Могила поблизу Ростова-на-Дону, а також поблизу сіл Єнджа та Білоградець в Болгарії тощо[20]. Кіммерійські вожді згадуються й у писемних джерелах, наприклад у Геродота, який називає їх царями [Her., IV, II]. Усі ці факти свідчать, що кіммерійське суспільство пройшло вже більшу частину шляху до остаточної ліквідації первіснообщинних відносин і стояло на порозі класоутворення.
Рис. 4. Кіммерійські поховання початку VII ст. до н. е.
Кіммерійське мистецтво мало прикладний характер; складний орнамент прикрашав руків'я кинджалів і деталі вузди, наносився на посуд. Основу декору становили різноманітні геометричні фігури: спіралі, ромби, квадрати, що у багатьох варіантах комбінувались одне з одним. Найкращими зразками кіммерійського геометричного стилю є, мабуть, різьблені кістяні прикраси вузди з кургану поблизу с. Зольне в Криму[21]. Дійшли до наших днів й не дуже численні зразки кіммерійської монументальної скульптури. Це — статуї з досить умовним зображенням кіммерійських воїнів у вигляді кам'яних стовпів висотою до 1,5 м, але на них рельєфно зображені предмети військового спорядження і деталі костюма: пояси, кинджали, бойові молотки та ін.[22]. Такі статуї встановлювалися над похованнями знатних кочовиків, як, наприклад, у кургані поблизу с. Білоградець.
Кіммерійська культура складалася і розвивалася протягом X — початку VII ст. до н. е. Її еволюцію порушила нова хвиля кочовиків зі сходу — скіфів, з якими пов'язаний наступний етап у давній історії України.
Глава 2
Населення лісостепу України за кіммерійської доби (X — початок VII ст. до н. е.)
Загальна характеристика лісостепових племен України X — початку VII ст. до н. е.
На відміну від степової частини України, яку у передскіфський час заселяли кочові племена іранського походження, імовірно історичні кіммерійці, на великому просторі Лісостепу від Дону на сході до Карпат на заході мешкало здебільшого осіле землеробсько-скотарське населення, достатньо близьке між собою за рівнем суспільних відносин, господарським устроєм та побутом, але відмінне за етнічною належністю.
Цей період історії у Лісостепу збігається з добою активних виступів степових кочових племен Півдня України, їх контактами з центрами європейських культур, а також з глибокими економічними та культурними метаморфозами, що мали місце в західній прикордонній смузі Лісостепу — Центральній Європі, і пов'язані з міграціями тих чи інших племен[23]. Усе це позначилося на різноманітних сферах життя населення українського Лісостепу, у тому числі — на етнічній історії племен, що його населяли.
Етнічною неоднорідністю племен лісостепова Україна відзначалася ще за доби бронзи. З початком кіммерійського часу основні етнографічні області Лісостепу — Лівобережжя та Правобережжя Дніпра, Полісся, Прикарпаття та Закарпаття — характеризувалися притаманними лише їм локальними особливостями. Останні простежуються в різноманітних пам'ятках матеріальної культури, своєрідної гідронімії того чи іншого ареалу тощо.
Закарпаття та більшу частину Північно-Східного Прикарпаття, Західне Поділля та Буковину за кіммерійського часу заселяли племена однієї з культур так званого фракійського гальштату (культури Гава-Голігради, X—VII ст. до н. е.). Осіле землеробське населення, що належало до цієї культури, особливих успіхів досягло в бронзоливарному виробництві та солеварінні, що відіграло важливу роль у міжплеменній торгівлі й сприяло економічному піднесенню.
Історичне коріння носіїв культури Гава-Голігради, як і культур фракійського гальштату в цілому, сягають в глиб епохи бронзи. Поява цього населення на території України звичайно пов’язується з його міграцією з південно-західних регіонів Центральної Європи[24]. Питання про його етнічну належність достатньо складне. Найвірогідніше, що гава-голіградське населення є одним із північнофракійських племен, формування яких відбулося в Карпато-Дунайському регіоні протягом XII—X ст. до н. е.[25]. Разом з тим, є думка про ілірійське походження згаданих племен[26].
Крім носіїв гава-голіградської культури на території Північно-Східного Прикарпаття існували також племена, представлені кількома археологічними культурами, зокрема висоцькою (X— VII ст. до н. е.). Населення, що належало до цієї культури, розташовувалося у районі вододілу Західного Бугу, Дністра та Стиру. На відміну від прийшлих племен гава-голіградської культури, носії висоцької культури за походженням є автохтонними, зв'язаними генетично з попередніми племенами тшинецько-комарівської культури доби бронзи. Існує цілком обґрунтована думка щодо внеску носіїв висоцької культури у формування перших елементів культури праслов'ян[27].
Населення передскіфського часу Південного Полісся та Західної Волині, що залишило по собі пам'ятки так званого могилянського типу[28], на думку багатьох дослідників, є також досить близьким до предків слов'ян[29].
Правобережжя Подніпров'я (межиріччя Дністра та Дніпра), басейн Ворскли та межиріччя Орелі й Самари на Лівобережжі Дніпра заселяли племена чорноліської культури. Просторий ареал, яскрава матеріальна культура, політична та етнічна історія дають підстави розглянути різноманітні сторони життя носіїв чорноліської культури ґрунтовніше.
Більшу частину Дніпровського лісостепового Лівобережжя (межиріччя Дніпра та Дону) населяли носії бондарихінської культури, що сформувалася до XII ст. до н. е.[30]. Походження бондарихінських племен пов'язано з населенням доби бронзи.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба», після закриття браузера.