Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Досить строката етнокультурна панорама Лісостепу кіммерійського часу не буде повною, якщо не згадати іранський етнокультурний компонент. Про його наявність свідчать передусім нечисленні поки що поховальні пам'ятки кінних воїнів-степовиків так званої Новочеркаської групи VIII—VII ст. до н. е. Вони зосереджені в основному на кордоні Лісостепу і Степу та у південних районах Лісостепу, мають аналогії в степовій частині України та на Північному Кавказі, і тому розглядаються як поховання історичних кіммерійців[32]. З іранським степовим населенням треба пов'язувати й окремі поховання так званої Чорногорівської групи пам'яток IX—VIII ст. до н. е., відомі у Лівобережному Дніпровському Передстепу[33]. Звичайно вони трактуються як старожитності кіммерійців, хоча в останні роки їх намагаються ідентифікувати з прадавніми скіфами чи протоскіфами[34].
Племена чорноліської культури
Племена чорноліської культури у X — на початку VII ст. до н. е. мешкали на великому просторі, що охоплює, за даними археологічних джерел, лісостепову смугу України від р. Збруч, у Подністров'ї на заході до Орельсько-Самарського межиріччя у Лівобережному Подніпров'ї на сході. На півдні кордон розселення чорноліських племен збігається з початком причорноморського Степу, на півночі — з Поліссям.
Матеріальна культура, поховальні звичаї та інші дані відбивають певні відмінності та локальні особливості в різних ареалах проживання носіїв чорноліської культури, за якими, очевидно, криються досить складні етнічні процеси.
Існує декілька таких локальних областей. На Правобережжі Дніпра це басейн р. Тясмин на південних кордонах Лісостепу (південна частина Черкаської та північна Кіровоградської областей). Тут сконцентрована найбільша кількість городищ. Можливо, це був центр первісної консолідації чорноліських племен[35]. Серед найвідоміших тясминських городищ слід назвати Чорноліське та Суботівське. У цьому ж районі розташовувалися численні неукріплені поселення чорнолісців — селища.
Інший район Правобережжя, що достатньо густо був заселений чорноліськими племенами, є Середнє Подністров'я. Згадані племена населяли здебільшого неукріплені поселення, селища. Городищ небагато (зокрема Григорівське, Рудковецьке), що, очевидно, можна пояснити певною стабільністю політичної ситуації у цьому регіоні на відміну від Середнього Подніпров'я, яке тісно контактувало зі степовим світом.
У Лісостеповому Лівобережжі немає чорноліських городищ. Один з районів мешкання тут чорноліських племен — басейн р. Ворскли. Широковідомі поселення — селища Хухра (Сумська область) та Ніцаха (Полтавська область)[36].
Другий район розташовувався на р. Орель та у межиріччі Орелі й Самари, практично на кордоні Лівобережного Лісостепу та Степу. Тут відкрито низку чорноліських селищ — Йосипівка, Самусівка та ін. Матеріальна культура деяких поселень Приорелля має змішаний характер: крім чорноліського посуду, на них часто трапляється бондарихінська кераміка, що вказує, ймовірно, на поліетнічний склад населення[37].
Даних про соціально-політичний устрій чорноліських племен небагато. Проте відомо, що поселення чорнолісців — це родові селища. Городища, особливо великі за розмірами, відбивають певну племенну консолідацію. Мабуть, справедливою є думка, що круглі укріплення чорнолісців втілювали «давню ідею оборони родовим табором»[38].
У чорнолісців існувала велика патріархальна сім’я, зі складу якої пізніше виділилися малі сім'ї. Про це свідчать, з одного боку, залишки жилих приміщень великих розмірів (до 60 м2), найбільш характерні для ранньої історії чорноліських племен, колективні поховання, інколи 7—10 і більше осіб[39], а з іншого невеличкі житла (до 12 м2), а також індивідуальні поховання у пізньочорноліський час.
Майнове, а отже й соціальне розшарування племен, за даними поховань, було слабким. Лише в пізній період чорноліської історії з'являється звичай ховати деяких, ймовірно, знатних співплемінників, з великою кількістю речей, зокрема різноманітним посудом. До таких могил належить чоловіче поховання в кургані № 10 біля смт Стеблів на Пороссі[40].
Основу господарчої діяльності чорноліського населення становили землеробство та осіле скотарство[41]. Природно-кліматичні умови лісостепової смуги Східної Європи сприяли розвитку згаданих галузей господарства, що мали до того ж давні традиції. Можна припустити, що землеробство було орним, як і на інших територіях Східної та Середньої Європи за цієї історичної доби. Головним землеробським знаряддям праці був дерев'яний плуг, що використовувався із застосуванням тяглової сили биків чи коней. Про землеробський напрям свідчать численні знахідки кам'яних зернотерок, різноманітних розтиральників, крем'яних, а в більш пізній час — залізних серпів, мотик з оленячих рогів чи довгих кісток тварин, глиняних культових «коржиків».
Асортимент оброблюваних культур був достатньо широкий: просо, ячмінь, карликова пшениця, жито, горох, конопля[42].
Серед тварин на всій території проживання населення чорноліської культури переважала велика рогата худоба. їй належала першорядна роль у господарстві, проте роль деяких тварин в окремих регіонах була неоднаковою. У Середньому Подніпров'ї, наприклад, другою за значенням була дрібна рогата худоба, третьою — свиня, а четвертим — кінь. Його роль у пізньочорноліський час у Подніпров'ї зростає. Домашня птиця представлена невеликою кількістю[43]. У Середньому Подністров'ї другою за значенням у господарстві була свиня (аналогічна ситуація спостерігається і на Дніпровському Лівобережжі, у межиріччі Орелі та Самари), третім — кінь, четвертою — дрібна рогата худоба[44]. У Самарсько-Орельському межиріччі третьорядну роль відігравала дрібна рогата худоба, а остання належала коню[45].
За умови розвинутих землеробства та скотарства мисливство та рибальство в господарстві чорнолісців були переважно заняттям другорядним.
Населення Подніпров'я полювало на таку дичину: благородного оленя, бобра, дикого кабана, лося, зубра, косулю, ведмедя, борсука, рись, вовка, лисицю, зайця, з птахів — на тетерю[46]. На поселеннях Подністров'я знайдено кістки благородного оленя, дикого кабана, видри[47]. Слід зазначити, що для чорноліського населення Лівобережного Дніпра, зокрема межиріччя Орелі та Самари, полювання було досить важливою галуззю господарства. Так, на поселенні біля с. Бузівка кістки диких тварин становлять 9% загальної кількості знайдених кісток тварин[48].
Про рибальство носіїв чорноліської культури свідчать знахідки рибних кісток та луски, кістяних та бронзових гарпунів, бронзового рибальського гачка[49].
Як і в інших численних племенах лісостепової смуги України, у чорнолісців були добре розвинуті домашні ремесла: керамічне виробництво, обробка каменю, рогу, кістки, дерева, шкур, прядіння та ткацтво.
Безперечно, важливе місце в економіці чорноліських племен займала металообробка. Вона, можливо, пов'язана з традиціями обробки кольорових та чорних металів більш раннього, докіммерійського часу. За кіммерійської доби Середнє Подніпров'я перетворилося на потужний осередок місцевої металургії[50].
Високого рівня розвитку досягла бронзоливарна справа, що підтверджується не тільки численними знахідками на поселеннях та похованнях чорнолісців різноманітних предметів, зокрема оригінальних пласких браслетів із своєрідним орнаментом, а й інструментарію ливарників — глиняних та кам'яних ливарних форм, тиглів, ллячок, сопел, а також бронзових шлаків. Особливо вражають знахідки на Суботівському городищі:
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба», після закриття браузера.