Читати книгу - "Джерело"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Послухайте, Рорк, — м'яко промовив декан, — ви тяжко працювали заради освіти. Вам залишився навчатися рік. Є дещо важливе, над чим слід подумати хлопцеві за вашої ситуації. Існує практичний бік роботи архітектора, над яким варто поміркувати. Архітектор не працює сам по собі. Він лише маленька частинка великого соціального цілого. Співпраця — це стрижневе слово у всьому сучасному світі й у професії архітектора зокрема. Чи думали ви про своїх потенційних клієнтів?
— Так, — відповів Рорк.
— Клієнт, — сказав декан. — Клієнт. Думайте про нього насамперед. Він житиме в будинку, який зведете ви. Ваше єдине завдання — догодити йому. Ви повинні намагатися дати відповідне мистецьке втілення його бажанням. Чи це не все, що можна сказати на цю тему?
— Авжеж, я міг би сказати, що маю прагнути звести для клієнта найзручніший, найвигідніший, найкрасивіший будинок, який тільки можна спорудити. Я міг би сказати, що повинен намагатися продати йому те найкраще, чим володію, і також навчити його зрозуміти це найкраще. Але я не збираюся будувати, щоб мати клієнтів. Я збираюся мати клієнтів, щоби будувати.
— Яким чином ви збираєтеся примусити їх дослухатися до ваших ідей?
— Я не збираюся нікого примушувати. Ті, хто потребують мене, самі прийдуть.
Декан зрозумів, що спантеличувало його в Рорковій манері.
— Знаєте, — сказав він, — ваші слова звучали б переконливіше, якби ви говорили так, ніби вам не байдуже, згоден я з вами чи ні.
— Це правда, — сказав Рорк. — Мені байдуже, погоджуєтеся ви зі мною чи ні. — Він промовив ці слова так просто, що вони не пролунали ні образливо, ні як констатація факту, який він уперше здивовано зауважив.
— Вам однаково, що думають інші — це можна зрозуміти. Але ви навіть не намагаєтеся змусити їх думати по-вашому?
— Ні.
— Але це… це жахливо.
— Справді? Можливо. Не можу сказати.
— Я задоволений цією розмовою, — раптом сказав декан надто голосно. — Я заспокоїв свою совість. Я переконався, як і вказували на зборах більшість присутніх, — фах архітектора не для вас. Я намагався вам допомогти. А зараз погоджуюсь із радою. Ви не та людина, яку треба підтримувати. Ви небезпечний.
— Для кого? — запитав Рорк.
Але декан підвівся, демонструючи, що розмову закінчено.
Рорк вийшов із кабінету. Він повільно рушив довгими коридорами, зійшов сходами додолу і вийшов на галявину внизу. Він зустрічав багатьох людей, схожих на декана; він ніколи їх не розумів, лишень знав, що була якась важлива різниця між його та їхніми діями. Це перестало хвилювати його дуже давно. Але він завжди шукав центральну тему в будівлях і головний імпульс людини. Він знав причину власних вчинків; але не міг збагнути їхньої. Юнак не переймався цим. Він так і не навчився розуміти людей, але часом дивувався, що зробило їх такими, якими вони були. Він дивувався знову, розмірковуючи про декана. Тут приховувалася важлива таємниця, десь у цьому питанні, думав він. Був якийсь принцип, який він повинен відкрити.
Але він зупинився: побачив сонячне сяйво пізнього пообіддя, застигле на мить, перш ніж зблякнути, на сірому вапняку фризів, що бігли вздовж цегляних стін будівлі інституту. Він забув про людей, про декана і принципи, якими той послуговувався та які він хотів відкрити. Думав лише про те, як чудово виглядає камінь у мінливому світлі та що він зробив би із цим каменем.
Він думав про великий аркуш паперу і бачив, як на ньому постають лаконічні стіни сірого вапняку з довгими рядами вікон, що впускають небесне сяйво до аудиторій. У кутку аркуша стояв гострий підпис — Говлрд Рорк.
2
— …Архітектура, друзі мої, — це велике Мистецтво, що базується на двох всеосяжних принципах: Красі та Ужитковості. У ширшому розумінні ці принципи є частиною трьох вічних реальностей: Істини, Любові та Краси. Істина стосується традицій нашого мистецтва, Любов — побратимів, яким ми служимо, Краса — о, Краса, незрівнянна богиня всіх митців, незалежно від того — з'являється вона у формі обожнюваної жінки чи споруди… Гм… Так… На завершення я хотів би сказати вам, тим, хто щойно починає прокладати свій шлях в архітектурі, що ви тепер — хранителі священної спадщини… Гм… Так… Отож вирушайте у світ, озброєні трьома вічними реальностями — озброєні сміливістю та баченням майбутнього, віддані стандартам, що їх ця велика школа представляє протягом багатьох років. Служіть щиро, не як раби минулого і не як оті парвеню, які сповідують оригінальність заради оригінальності, що свідчить лише про марнославство та невігластво. Бажаю всім вам багатьох-багатьох діяльних років попереду, а також, перш ніж ви покинете цей світ, закарбувати свій слід на піску часу!
Ґай Франкон завершив промову бундючним жестом, — здійнявши правицю у вітальному салюті; неформальний, але фатуватий і недбалий жест, який Ґай Франкон міг собі дозволити. Величезна зала перед ним ожила й вибухнула оплесками та схвальними вигуками.
Море облич, юних, спітнілих та палких, урочисто дивилися — сорок п'ять хвилин — на підвищення, з якого патякав Ґай Франкон, запрошений промовцем на випускну церемонію Стентонського технологічного інституту; Ґай Франкон, який заради цієї події особисто прибув із Нью-Йорка; Ґай Франкон зі знаменитої фірми «Франкон і Геєр», віце-президент Гільдії архітекторів Америки, член Американської академії мистецтва та літератури, член Національної комісії з образотворчого мистецтва, секретар Нью-Йоркської ліги мистецтва та ремесел, голова Товариства архітектурної просвіти США; Ґай Франкон, кавалер ордена Почесного легіону у Франції, відзначений урядами Великобританії, Бельгії, Монако та Сіаму; Ґай Франкон, найвидатніший випускник Стентону, який спроектував знамениту будівлю Національного банку в Нью-Йорку, де на даху, на висоті двадцяти п'яти поверхів над землею, у зменшеній копії мавзолею Адріана, палахкотів на вітрі смолоскип зі скла та найкращих жарівок «Дженерал Електрик».
Ґай Франкон зійшов
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джерело», після закриття браузера.