Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
СЕРЕД ЛЬОДІВ ДАЛЕКОЇ ПІВНОЧІ
— Тюлені! Тюлені! — радісний вигук з марса, мов електричний струм, пробіг через «Вікінг».
І раптом усе інше втратило значення. Фрітьоф, забувши про сибірську сосну, як кіт, видряпався на палубу, з якої виднілося в далечині крижане поле, покреслене чорними рисками. Всі, хто тільки був на кораблі, покинувши роботу, стлумилися біля борту. Гучно стугоніли під важкими чобітьми палубні дошки. Куди не поглянеш — тюлені, незліченні стада. Кожен хотів сам побачити жадане, знайоме видовисько, пересвідчитись у тому, що вони незабаром повернуться додому з повними трюмами здобичі.
Капітан визначав уже першу групу, що мала відпливти блискавично спущеним на воду човном. Завваживши на собі вичікувальний погляд Нансена, він якусь мить повагався і вирішив:
— Гаразд, пливи як другий стрілець. Але пам'ятай: ні в якому разі не стріляй першим. Переполохаєш нам звірів.
За кілька днів Фрітьоф знову вирушив на полювання.
Цього разу вже як визнаний носовий стрілець. Очі в нього були гострі, а рухи — спокійні, стримані. Він на льоту схоплював техніку скрадання до тюленів, дивуючи суворих людей моря своєю витривалістю і відвагою. Ненароком скупавшись по плечі у крижаній воді, юнак не вернувся на судно, щоб переодягтися в сухе, а лише вилив з чобіт воду, викрутив мокрий одяг і невтомно погнав далі.
Бігти по мережаній щілинами крижаній поверхні важко. То тільки з палуби склиста площина здається рівною й гладенькою, мов ковзанка. Але досить пробігти кілька кроків, щоб упевнитися, скільки тут дір, приховапих під сипким снігом, що весь час перевалюється з місця на місце, скільки підступних розколин, у яких зяє чорна вода. Біда, якщо підбитий сталевими підковами чобіт послизнеться на краю крижини. Але Фрітьоф скакав по крижинах, як бувалий, досвідчений мисливець, легко переносячи вагу тіла з ноги на ногу.
— Де він цього навчився? — питав своїх людей здивований боцман, побачивши, що студент почувається в льодах, як у своїй стихії. Фрітьоф працював без перепочинку, скрізь устигав, побивав товаришів по кількості впольованої звірини, разом з ними патрав туші тюленів, стосами навалені на палубі.
Якось у неділю капітан оголосив перерву в роботі. Люди ледве стояли на ногах. Трюми вже були вщерть забиті шкурами. Після розкішного обіду на судні запанував святковий настрій.
Нансен ум'яв подвійну порцію моряцьких ласощів — засмажених і тушкованих у жиру та приправлених цибулею тюленячих плавців. Під палубою жалібно заголосила гармошка, хтось затягнув матроську пісеньку.
— Давайте, хлопці, в «лисячого капкана»! — гукнув розохочений боцман.
— Не знаєш цієї гри? — спитав він Нансена. — Двоє лягають на палубу і міцно зчіплюються ногами. Виграє той, хто відірве від помосту свого партнера.
— Не тільки відірве, — виправив боцмана капітан, — а й перекине його через себе. Щоб перемогти, треба мати сталеві м'язи.
Двоє вже змагаються на палубі. Якусь хвилину вони лежать, немов прибиті до помосту. Нараз один раптовий рух — і відірваний од палуби супротивник під сміх братви перевалився через голову супротивника.
Один мисливець, упевнений в своїй перемозі, викликав Фрітьофа на герць, зневажливо прискаливши око. Це не сподобалося Нансену.
«Почекай, браток, я тебе добряче провчу», — подумав Фрітьоф. Матрос і незчувся, як м'ячем злетів угору і, описавши півколо, звалився за Фрітьофом на палубу. Щоб захистити честь екіпажу «Вікінга», із студентом виявили бажання позмагатися найдужчі. Нарешті боцман, побачивши, що всі по черзі програють, не витримав. Старанно витрусив свою нерозлучну люльку, сховав її до засмальцьованого капшука і ліг на дошки. Боцман, відомо, силач із силачів — сто кілограмів живої ваги. В гурті моряків то тут, то там лунав глузливий сміх.
— Ну, цього наш студент не зрушить!
Мисливці так захопилися, що забули навіть, як завжди, побитись об заклад. Ще не замовк сміх, а Фрітьоф раптовим рухом ніг одірвав здоровила від палуби.
— Так ось який ти! А спробуй-но тепер зі мною! — гукнув капітан, чолов'яга хоч куди.
Ані грама зайвого жиру, самі тільки м'язи, натреновані протягом років у тяжкій праці полярного моряка. Нансен відчув, що йому непереливки. Від неймовірного зусилля обличчя його налилося кров'ю. На шиї і чолі виступили пруги жил. Та все марно. Капітан навіть не ворухнеться, ніби приріс до помосту. Ще одне надлюдське зусилля. Ще хвилина — і раптом Фрітьоф, ладний уже відмовитися від дальшої боротьби, почув здушений крик:
— Досить! Здаюся, розірвеш мене!
І присоромлений капітан признався, що вдався до хитрощів. Просто хотів провчити студента. Зачепився ногою за якийсь закріплений на палубі гак. Але, побачивши, що не витримає, він поступився. На палубі зчинився гвалт.
— Чи ти ба, студент, а який дужий! — погодилися навіть ті, котрі заздрили Нансенові.
Давно очікуваний крик з марса: «Ведмеді!» — застав Фрітьофа під палубою. Вискочив як стій у капцях, домашніх штанях і светрі, вхопивши по дорозі карабін. Але жовтаве хутро вже зникало за віддаленими торосами. Не роздумуючи ні хвилини, не зважаючи на застережливі оклики товаришів, Нансен пустився в погоню за звіром.
Ведмідь почув за собою переслідувача, наддав ходу, петляючи поміж торосами. Мисливець не відставав. Моряки на палубі лягали від сміху. Та раптом сміх завмер у них на вустах. Захопившись погонею за звіром, що втікав у бік моря, Нансен не розрахував добре стрибка перед розколиною в кризі й шубовснув у воду. Пірнув увесь. Якусь мить видно було тільки високо підняту руку, що судорожно стискала карабін.
— Піде під лід! Тільки його й бачили! — закричали на кораблі.
Кілька чоловік кинулось на допомогу, але з-за криги несподівано висунулася голова, по якій струменями стікала вода. Вимушена купіль не охолодила мисливського запалу
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море», після закриття браузера.