Читати книгу - "Війна з саламандрами, Карел"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
2. Пан Голомбек і пан Валента 9
Було гаряче редакційне літо, пора, коли не відбувається нічого, ну так-таки нічого, коли завмирає політика й немає ніякої ситуації в Європі; а проте і в цю пору читачі газет, які лежать у агонії нудьги десь на берегах вод або в ріденькому затінку дерев, деморалізовані сонцем, природою, сільським спокоєм і взагалі здоровим, простим життям у відпустці, чекають - хоча й розчаровуючись день у день,- що хоч у цьому номері буде щось нове, підбадьорливе: якесь там убивство, або війна, або землетрус, одне слово - Щось; а коли не знаходять його, то жмакають газету й із прикрістю оголошують, що в цій газеті нема нічого, ну просто-таки Нічого, що читати її не варт і що вони її більше не передплачуватимуть.
А тим часом у редакції сидять, мов сироти, п’ятеро чи шестеро співробітників - бо решта колег теж у відпустці, де вони так само роздратовано жмакають газети й нарікають, що сьогодні в цій газеті нема нічого, ну просто-таки Нічого. А зі складальні виходить метранпаж і докірливо мовить:
- Панове, панове, ще нема передовиці на завтра.
- То дайте... ну, оту статтю... про економічне становище Болгарії,- відказує один із редакційних сиріт.
Метранпаж тяжко зітхає:
- А хто ж її читатиме, пане редакторе? Знов у цілому номері не буде нічого читабельного.
Шестеро редакційних сиріт зводять очі до стелі, ніби там можна знайти щось Читабельне.
- От якби сталося Щось,- нерішуче озивається один.
- Або якби добути... якийсь... цікавий репортаж,- докидає другий.
- Про що?
- Не знаю.
- Або вигадати... якийсь новий вітамін,- буркає третій.
- Улітку? - скептично перепитує четвертий.- Е, ні, вітаміни - це для освіченої публіки, воно більше підходить на осінь.
- Та й спека ж, господи,- позіхає п’ятий.- От якби що-небудь про полярні краї.
- Але що?
- Та що-небудь. Як про отого ескімоса Вельцля. 10 Обморожені пальці, вічна мерзлота і таке інше.
- Сказати легко,- каже шостий.- Та звідки його взяти?
У редакції запановує безнадійна тиша.
- Я в неділю був у Євічку...- нерішуче озвався метранпаж.
- Ну, і що там?
- Та казали, буцімто приїхав у відпустку один там капітан Вантох. Він буцімто родом звідти - з Євічка.
- Який Вантох?
- А такий гладкий. Він буцімто капітан морського судна, той Вантох. Розказують, ніби десь там добував перли.
Пан Голомбек перезирнувся з паном Валентою.
- Де ж він їх добував?
- На Суматрі... й на Целебесі... Взагалі десь там. Він буцімто тридцять років там прожив.
- Так це ж ідея,- сказав пан Валента.- З цього може вийти першорядний репортаж. Поїдемо, Голомбеку?
- Що ж, можна спробувати,- відказав пан Голомбек і встав зі столу, на якому сидів.
- А онде він,- сказав їм хазяїн готелю в Євічку.
За столиком у садку сидів, широко розставивши ноги, огрядний добродій у білому кашкеті, пив пиво й замислено водив по столу товстим вказівним пальцем. Обидва газетярі попростували до нього.
- Редактор Валента.
- Редактор Голомбек.
Огрядний добродій підвів очі.
- What? Що?
- Я редактор Валента.
- А я редактор Голомбек.
Огрядний добродій статечно звівся на стільці.
- Captain van Toch. Very glad. 11 Сідайте, хлопці.
Обидва репортери охоче сіли й поклали перед собою блокноти.
- Що питимете, хлопці?
- Зельтерську з малиновим сиропом,- сказав пан Валента.
- З малиновим сиропом? - недовірливо перепитав капітан.- А чого це? Хазяїне, принесіть їм пива. То чого ви, власне, хочете? -спитав він, зіпершись ліктями на стіл.
- Це правда, пане Вантох, що ви тут народилися?
- Ja. 12 Народився.
- А скажіть, будь ласка: як ви попали на море?
- А через Гамбург.
- І давно вже ви капітан?
- Двадцять років, хлопче. Документи тут,- із притиском сказав капітан, поплескавши по нагрудній кишені.- Можу показати.
Панові Голомбеку дуже хотілось побачити, які на вигляд капітанські документи, але він стримав це бажання.
- Чималий шмат світу побачили за ці двадцять років, пане капітане, правда?
- Ja. Чималий.
- Де ж ви бували?
- Java. Borneo. Philippines. Fidji Islands. Solomon Islands. Carolines. Samoa. Damned Clipperton Island. A lot of damned islands, 13 хлопче. А що?
- Та просто так, цікаво. Ми б хотіли, щоб ви нам розповіли більше.
- Ja. Просто так, еге? - Капітан втупив у них свої блідо-голубі очі.- То ви з police... з як її... з поліції, еге?
- Ні, пане капітане. Ми з газети.
- Ага, з газети. Reporters, 14 так? Ну, то пишіть. Captain J. van Toch, капітан судна «Кандон-Бандунг»...
- Як?
- «Кандон-Бандунг», порт Сурабайя. Мета подорожі - vacances... як це буде?
- Відпустка.
- Ja, хай йому біс, відпустка. Отак і надрукуйте в своїй газеті, хто прибув. А тепер сховайте свої блокноти, хлоп’ята. Your health. 15
- Пане ван Тох, ми прийшли до вас, щоб ви нам розповіли щось із свого життя.
- А навіщо?
- Ми надрукуємо в газеті. Публіці буде дуже цікаво прочитати про далекі острови, про все, що там бачив і чого зазнав їхній земляк, чех, родом з Євічка.
Капітан закивав головою.
- Це правда. Так, хлопче, я єдиний captain на весь Євічек. Що так, то так. Кажуть, ніби є з тутешніх ще один капітан, такий... із як його... з каруселі, але, по-моєму... то не справжній капітан,-додав він довірчим тоном.- Тут уся річ у тоннажі, розумієш?
- А який тоннаж був у вашого судна?
- Дванадцять тисяч тонн, юначе.
- О, то ви були солідний капітан!
-
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна з саламандрами, Карел», після закриття браузера.