Читати книгу - "Сабіт. Її перевертень, Влада Калина"

Вирішив піти подивитися. Що ж там за одинадцяте чудо світу таке валяється на моєму дивані, в моїй вітальні. 

- Ні, ну ти взагалі охринів?! - розмахував руками я та базлав, але не варто було цього робити, моя макітра мені цього не вибачила. - Ти умудрився приволокти ось це, - ткнув пальцем на "леді", що лежала звісивши руку. - Ось це… створіння, інакше назвати не можу… на мій диван? Можливо вона заразна?

- Що ви вигадуєте? Дівчина, як дівчина, ось тільки трішки потріпана!

- Трішки?! - я дивився на її лахи - брудну, грязну, мокру, нічну сорочку. Якесь листя у волоссі, доречі красивому, довгому волоссі. 

"Де вона взагалі повзала, і де тут взялась?"

-Трішки це м'яко сказано. Ти, що її з м'ясорубки дістав? І взагалі, вона схожа на безхатченку… майже оголену.

Я стояв в дверях. Підходити ближче мені було зась. Хто його знає, що там валяється на моєму дивані. 

- Ви б подивились на її груди.

- О, прекрасно! Я, що жіночих цицьок не бачив!... Та й, які там груди, мабуть нульовий розмір. Ти подивись, яка вона худюща. Де ти її взагалі взяв?

- Лежала на вулиці, на порозі.

- Ти завжди в дім тягнеш все, що валяється на вулиці?

- Вас теж колись підібрали на порозі!

- Да що ти кажеш! Хочеш зараз поговорити про це?

- Ні!... В неї є порізи! - говорив ніби не слухаючи мене.

- То й що? В мене теж рубців до хрена.

- На її грудях чотири великих рубці!

- Аж чотири?! Ого! З цієї мадамочки здається хтось добре по знущався! Навіть я собі такого не дозволяю. 

Знущатися з жінок? Навіщо! Вони і так дають. Ніколи не бив, не катував, і взагалі нічого подібного не робив. Жінки мене цікавлять зовсім в іншому напрямку. Мені скоріше подобається вбивати їх своїми дотиками.

-Що ти на мене витріщаєшся?! Добре! Добре, я підійду, та подивлюсь, - зробив декілька кроків. - Але затям собі, якщо там нічого цікавого не буде, ти по летиш на вулицю разом з цією… А, щоб мене жаба вкусила!

Я стояв напроти цього лежачого, недвижимого тіла, і не міг вимовити більше а ні слова. Аж челюсть відпала.

-Це ж… Що це таке? Ни х*я собі! Що тут взагалі відбувається? - повернувся до Зеника. - Хто вона, і чому на її грудях рубці від кігтів перевертня?

Кігтів перевертня, а точніше моїх кігтів.

Бл*дь!

Тож, дозвольте представитись - Салман ібн Акім- Алі Сабіт, для друзів та ворогів просто Шаман. Людина - перевертень, що ховається в лісі вже шість років. Чоловік одинак, що з кожним наступом повні проклинає свою долю.

Прізвисько Шаман мені дісталося вже давно. Я любив ходити в чорній курточці накинувши на голову капішон. Друзі казали, що схожий на шамана. Весь в чорному. 

- Шаман! - виголосив Зеник. - Це ти її так?

- Гадки не маю! - мій подив був ще більшим за його. А я дійсно ні хрена не пам'ятав! Може і я!

Коли я перетворююсь на це чудовисько, я взагалі не пам'ятаю що я роблю ці три дні. Може виявитися, що це був і я!

Але ж коли? Коли я встиг накоїти таке, адже мене завжди в повню зачиняють, на три дні, в підвалі цього будинку, прив'язуючи ланцюгами? І вже так шість років поспіль. 

- Ти знаєш її? - не заспокоювався Зеник.

- В моєму житті було стільки баб, що з них можна викласти Китайську стіну… і жодного обличчя не пам'ятаю.

- Тоді ми в тупику.

- І не говори.