BooksUkraine.com » Фентезі » Обери мене, Тетяна Овчіннікова 📚 - Українською

Читати книгу - "Обери мене, Тетяна Овчіннікова"

174
1
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Обери мене" автора Тетяна Овчіннікова. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 67
Перейти на сторінку:
Розділ 2. Знайомство

Не знаю, як іншим, а мені виділили покої, гідні принцеси. Простора вітальня, виконана в приємних світло-зелених тонах, з якої вели троє дверей: величезна спальня для мене, в якій була велика гардеробна і туалетна кімната, трохи менша для компаньйонки теж зі зручностями, і невелика кімната для моєї охорони. Сторона, що приймала, врахувала всі нюанси, це було приємно! Герцог Вальгард особисто супроводив нас, представив слуг, які закріплені за нашими покоями, віддав розпорядження, щоб нам подали вечерю в кімнати та, побажавши приємного відпочинку, пообіцяв зайти завтра вранці, щоб провести екскурсію по замку і познайомити з графіком запланованих заходів.
Повечерявши разом з Зорією і хлопцями з охорони, хоча мою тацю, на відміну від інших, розмістили не у вітальні, а безпосередньо на невеликому столику біля розтопленого каміна, ми, відчуваючи неймовірну втому, розійшлися по своїх кімнатах. Лише Зейдан залишився у вітальні, першим заступаючи на чергування. Попри те, що ми перебували на начебто дружній території, нехтувати своїми обов'язками ніхто не збирався.
Увійшовши у свою кімнату, я озирнулася. Увагу відразу ж привернуло величезне ліжко під балдахіном. Я підійшла ближче, щоб розглянути чергову дивину, адже в наших теплих землях така прикраса для ліжка вважалася непрактичною. У задушливу ніч будеш радий будь-якому, навіть самому легкому подиху вітерця, а при такому обрамленні ліжка навряд чи вийде зловити коливання повітря. Вдома в ходу були більшою мірою москітні сітки, які захищали від комах, хоча я воліла рятуватися від них за допомогою артефакту. Тут же, в холодному кліматі, наявність завіс виглядала цілком виправданою, а якщо уявити собі холодну зимову ніч (мене аж пересмикнуло, хоча в кімнаті було тепло), то можна з упевненістю сказати, що закривши важкі штори, можна було зберегти якомога більше тепла всередині. Загалом, балдахін мені сподобався! Тим більше виконаний він був з приємної на дотик тканини, яка мала колір стиглого персика і чомусь нагадала мені про домівку.
Щоб прогнати невиразну тугу, я пройшлася уздовж стін, розглядаючи оздоблення. Меблі, включаючи ліжко, шафи, тумбочки та туалетний столик, були майстерно виконані зі світлого дерева жовтуватого відтінку, що дуже гармоніювало з балдахіном і подібного, але більш пастельного відтінку обшивкою на канапці та двох кріслах біля каміна. Стіни були оббиті кремового кольору тканиною і прикрашені гірськими й морськими пейзажами, мабуть, місцевими, тому що королівство мало вихід до холодного Північного моря. Підійшла до туалетного столика, подивилася на своє відбиття в незнайомій обставі, і сама собі здалася незнайомкою. З'явилося відчуття, що зараз починається нова, дуже важлива глава мого життя.
Розсміявшись, труснула головою, і вся незрозуміла чортівня розвіялася, як дим. Кинула погляд у бік ліжка, але, попри втому, спати все одно не хотілося, тому я рушила до вже закритого важкими шторами в тон балдахіна вікна, щоб помилуватися видом, що відкривається з нього. А там на мене чекав казковий сюрприз: вікно виявилося на всю стіну, та ще й мало вихід на невеликий балкон. Я тут же скористалася шансом подихати свіжим гірським повітрям і, схопивши шаль, відчинила стулку.
Брр, повітря виявилося надто свіжим, я навіть здригнулася від несподіванки, але не відступила. І не пошкодувала ні на мить, тому що вид, що відкрився мені з балкона, захоплював дух. Покої мої знаходилися на четвертому поверсі, а тому у мене була можливість побачити не тільки величезний сад з доріжками-лабіринтами та кованими лавками, освітлений неяскравим світлом вишуканих ліхтариків, а й далекі чарівливі вогні Маахеса, тим більш привабливі, що знаходилися вони на схилі гори, а тому складалося враження, що яскраве зоряне небо раптом опустилося на землю. Як повідомив мені герцог Вальгард, всіх принцес розмістять в лівому крилі, але, щоб не заважати один одному, на різних поверхах. Вище моїх покоїв розташовувалися тільки вежі, а тому я була вдячна за щасливий випадок, який подарував мені чудовий вид з вікна. Комусь, напевно, дістануться покої з вікнами у двір. Шкода тільки, що з мого балкона не видно Центральної площі з її фонтаном, ось вже чим я б не відмовилася зараз помилуватися!
Раптово мою увагу привернув рух на одній з доріжок в саду. Придивившись, я помітила двох дужих чоловіків, які неквапливо несли на жердинах якусь конструкцію. Коли вони підійшли ближче, я, нарешті, змогла роздивитися, що несуть вони паланкін! Треба ж, значить якась принцеса зі Сходу прибула раніше нас, адже таким засобом пересування користувалися в основному на Східних островах. Та ось тільки паланкін був якийсь темний і непоказний, зовсім не гідний високого статусу принцеси. Та й пересуватися на ньому по саду? Це якою ж ледаркою треба бути?!
Поки я міркувала, чоловіки зникли з поля зору, а я здригнулася, відчувши прилив холодного повітря, і поспішила в затишні обійми ліжка. Нарешті прийшла сонливість, сама не помітила, як провалилася в сон.

На ранок просипатися зовсім не хотілося, і лише грізний окрик Зорії змусив мене спочатку розліпити важкі повіки, а вже потім почати сприймати інформацію, яку вона намагалася до мене донести.
- Що ти кажеш?
- Що заходив герцог Вальгард, щоб попередити, що буде супроводжувати тебе на сніданок в малу блакитну їдальню, яка на весь цей час буде закріплена за прибулими принцесами. А після із задоволенням проведе екскурсію по замку.
- Скільки у мене часу, щоб привести себе до ладу?
- Трохи менш як годину.
З тією швидкістю, яку ми виробили вдома, цього часу з лишком вистачило, щоб привести мене в показний вигляд. Розпалена, я хотіла вже одягнутися в одну з моїх найкращих суконь, зшиту з декількох шарів перламутрової органзи, але Зорія заперечила:
- Герцог Вальгард дуже просив вибрати теплу сукню, бо в коридорах замку все ще витає холодне зимове повітря, «як би її високість не похитнула своє крихке здоров'я», - з усмішкою процитувала подруга, подаючи сукню з найніжнішої вовни лілового відтінку, яка вигідно відтіняла мою смагляву шкіру.
- Це ти в усьому винна! Навіщо ти вигадала всю ту маячню про моє запаморочення?
- Було б краще, якби я визнала, що ти – незграбна гуска? - скептично підняла брову компаньйонка.
Довелося знехотя визнати її правоту. І у виборі сукні в тому числі. А органзу прибережемо для більш значущого випадку, ніж сніданок в компанії прибулих принцес.
Одягнувшись у сукню, зайнялася макіяжем, вирішивши на перших порах обійтися легким, майже непомітним. Не розкривати ж відразу всі свої секрети, тим більше що і без косметики я володіла яскравою незабутньою зовнішністю. Зорія тим часом поралася з моїм волоссям, укладаючи їх локон до локона в просту, але вишукану зачіску.
Завершивши свій туалет, я обернулася до дівчини:
- Вдалося дізнатися що-небудь цікаве?
- Яка ти швидка. Я, між іншим, вчора втомилася так само як і ти, а тому теж відпочивала, - надула губи Зорія.
Я підійшла ближче й уклала подругу в обійми:
- Ну вибач-вибач! Не сердься на мене! Я просто згораю від цікавості!
- Я теж, повір мені. Але до чужої прислуги не так-то просто знайти підхід, щоб вона розв'язала мову. Потрібен час. Хоча Зейдан, здається, зустрів тут знайомого стражника.
- Ну ось! Вже хоч одна радісна новина! - щиро захопилася я.
Нашу розмову перервав стукіт у двері. Зорія кинулася відкривати, а я ще раз оглянула себе, розгладжуючи уявні складки на сукні.
- Доброго ранку, ваша високість! - привітав мене герцог Вальгард. - Маєте чудовий вигляд!
- Дякую, - кивнула я. І повернула йому комплімент: - Ви теж сьогодні маєте виняткові та неперевершені.
І я навіть не лукавила: герцог, який сьогодні змінив темний дорожній костюм на строгий, але вишуканий камзол, з-під якого виглядала білосніжна накрохмалена сорочка, дійсно був разючий. Мені була приємна його компанія як провожатого та екскурсовода. Здавалося, і Вальгарду теж, тому що він зі щирою теплою посмішкою запропонував мені свій лікоть зі словами:
- Готові? Тоді йдемо.
І ми рушили довгими коридорами, нескінченно петляючи, кудись звертаючи, минаючи анфілади кімнат і чергуючи сходи. Я збилася з рахунку і навіть не намагалася запам'ятати дорогу, лише покірно слідувала за герцогом. А той розважав мене світською бесідою, яка навіювала на мене жахливу нудьгу, тому, замість того, щоб прислухатися, я чинно кивала, коли герцог робив паузи, чекаючи моєї відповіді, а сама щосили боролася з позіханням. У якийсь момент Вальгард замовк, мабуть, підбираючи тему для продовження бесіди, і я вирішила трохи оживити нашу розмову:
- Скажіть, ваша світлість, ви спеціально водите мене цими заплутаними коридорами, щоб я сама ні за що не змогла знайти дорогу?
Чоловік здивовано глянув на мене, мабуть, не розуміючи сенсу мого жарту, а я подумки застогнала, розуміючи, що з людиною без почуття гумору мені буде ой як нелегко! Але раптом він моргнув і розсміявся, змусивши мене полегшено видихнути. Значить, з цим екземпляром ще не все втрачено.
- Ні, ваша високість! Просто Брінейн Перший будував замок таким чином, щоб якомога дужче заплутати нападників. Та й нащадки додавали родзинок.
- О! Розумію, - посміхнулася я. І зачепилася за ще одну цікаву інформацію: - Брінейн Перший, значить? Виходить, вашого молодшого принца назвали на честь засновника королівства?
- Ви знайомі з нашою королівською родиною? - зацікавлено запитав герцог.
– Особисто – ні, але принцесі належить бути обізнаною про владущу династію країни, в яку вона запрошена.
- Належить? - задумливо повторив герцог, розглядаючи мене з непідробною цікавістю. - Сумніваюся, що інші принцеси теж так вважають.
Та-ак! Чи не вийшла я за рамки дозволеного? Може у них жінкам не пристало користуватися своїм розумом за призначенням? Думки гарячково плуталися, намагаючись знайти вихід, викрутитися з ситуації, що склалася. Тому до мене не відразу дійшов сенс кинутої Вальгардом фрази:
- І це прикро.
- Що саме прикро? - уточнила я.
- Що юні леді всю свою увагу зосередили на безглуздих речах: мода або розваги, прагнення вдало вийти заміж – і абсолютно не цікавляться історією своєї країни, її політичним ладом. Дуже прикро, що принцеса далекої країни знає, як звуть молодшого принца, а запитай про це у придворних дам, і вони заплутаються з відповіддю. Не кажучи вже про ім'я засновника королівства.
- Ну, не будьте так суворі! Цього я ж теж не знала.
- А хіба повинні? Імена своїх предків-то ви знаєте?
- Ну звісно!
- Як і імена колишніх королів Сапсанових земель, предків вашої матері, - ствердно зауважив Вальгард.
- Ви, дивлюся, теж добре обізнані!
- Як посол, я мав опанувати всю доступну інформацію перед тим, як перетнути кордони вашої держави.
Що ж, це мало сенс. Але я повернулася до початкової теми нашого обговорення:
- Невже всі ваші дівчата такі?
- Більшість. А у вас хіба не так?
Поміркувавши, я була змушена з ним погодитися. Але продовжувала гнути свою лінію:
- Але сумніваюся, що всі принцеси настільки пустоголові!
- У вас зараз буде прекрасна можливість або переконатися в цьому, або спростувати. А я з нетерпінням чекатиму вашого вердикту через годину.
- Спасибі, що цікавитеся моєю думкою, Ваша світлість.
- І прошу, ніяких світлостей! Називайте мене Вальгард або Гард.
- Ну тоді, і ви кличте мене Лія.
- Мені не дозволено, Ваша Високосте.
- Ну хоча б, коли нас не зможуть почути, Гарде.
- Добре, Ліє. Я дуже ціную вашу прихильність. І ваш, як виявилося, гострий розум теж. І, до речі, ми вже прийшли, - зауважив герцог, підводячи мене до величезних двостулкових дверей, перед якими стояли два лакеї.
Ледве ми наблизилися, як вони з поклоном відчинили переді мною стулки, запрошуючи всередину. Я зробила крок, і позаду себе почула:
- Смачного, Ваша Високосте! Буду чекати вас після трапези.
І зовсім тихе:
- І пам'ятайте, навіть у стін є очі й вуха.
О-о! Це я прекрасно знала, адже у нас в палаці слухових віконець було понатикано, напевно, більше, ніж вікон на стінах. Але навіщо про це знадобилося повідомляти мені? Попередити, що за трапезою можуть спостерігати? Не дивно, якщо тут і справді проводиться відбір, то обов'язково будуть стежити за кожним кроком, фіксувати кожну помилку, щоб вибрати ту єдину, гідну честі стати королевою. Я відчула сильне напруження. Як себе вести? Як не допустити помилку, але і водночас не виявитися кращою? І за якими критеріями обиратимуть наречену принцу? Гард (мені подобався такий варіант його імені) повинен знати. Мені він здався досить наближеним до королівської сім'ї. Але чи захоче він ділитися зі мною подробицями?
Відігнавши важкі думки геть, я озирнулася. Мала блакитна їдальня насправді являла собою величезне приміщення. Але в палацах по-іншому і бути не могло. Велика їдальня, я впевнена, займає левову частку центральної частини замку. Інша ж частина, напевно, відведена під величезний бальний зал і зал для засідань і приймань. Що ж, про це я дізнаюся під час обіцяної екскурсії. А поки мій погляд зупинився на довгому, накритому ажурною скатертиною столі, накритому на шістьох, по три з кожного боку. Місце на чолі столу залишалося не накритим, значить в перший день компаньйона з королівської сім'ї з нами не буде. За столом з лівого краю вже сиділа на самоті Бояна, яка сьогодні змінила свій чоловічий костюм на сукню, і тому стала виглядати набагато жіночнішою. Навіть волосся, заплетене в безліч дрібних кісок, вона примудрилася заколоти таким чином, що це стало схожим на зачіску.
Ввічливо привітавшись, я підійшла ближче до столу, і тільки тепер помітила картки з іменами, які були розставлені біля кожного місця. Моя перебувала навпроти Бояни, посередині між принцесою Веселиною з Клану Саламандри та принцесою Соллі з Барсового високогір'я (все це я прочитала на картках сусідок). Зайнявши належне місце, я вагалася, чи починати світську розмову, чи взяти приклад з Бояни, яка демонстративно мене не помічала, а з навмисною увагою вивчала візерунок на скатертині.
Мої муки розуму перервалися, коли стулки знову були розкриті. В їдальню енергійним кроком увійшла невисока трохи повненька дівчина з широкою посмішкою на круглому обличчі. Місяцелика, сказали б поети Орлиних земель, описуючи її зовнішність. А новоприбула раптом радісно зойкнула і кинулася до Бояни.
- Боянка! Приві-іт! Як я рада, що ти вже приїхала! А коли? Вчора ввечері, напевно! Якби ти знала, яка тут нудьга! Я вчора як приїхала в обід, так і сиділа в кімнаті, трохи з розуму не зійшла! Ось тільки сьогодні за мною прийшли. Екскурсію обіцяли. Тобі теж? Може, разом всі будемо. Веселіше буде.
Я вражено слухала безперервний потік мови цієї дивовижної принцеси, а вона, нарешті, помітила мене, трохи зніяковіла, але щебетати не перестала:
- Ой, Добрий день! Вибачте мені мою неуважність. Просто так рада зустрічі з давньою подругою!
При цих словах Бояна скривилася, що ледь не змусило мене з розумінням хмикнути. Але всією моєю увагою знову заволоділа інша дівчина:
- Я Веселина з Клану Саламандри, рада з вами познайомитися.
Я подумки закотила очі, адже це диво виявилося моєю сусідкою за столом, а значить мені не минути її уваги й далі. Але все ж змусила себе привітно посміхнутися:
- Я – Алія-Ахсана, Орлині землі.
- О! Майбутня королева!
- На все воля долі, - стримано відповіла я, хоча в душі закипав ураган гніву. Яке їй діло, хто буде наступним королем у наших землях?! Мій батько ще в самому розквіті сил і не збирається залишати престол як мінімум ще кілька десятків років, будь благословенний його життєвий шлях! У нас прийнято багатоженство, і хоча Аласкар ні за що не зрадить мою матінку, він міг би одружитися ще раз і привести на світ ще безліч спадкоємців. Чому всі тільки й твердять, що королевою бути мені?!
І поки я намагалася впоратися з емоціями, Веселина вмостилася на своєму місці і продовжувала:
- Можна я зватиму тебе Лія?
- Ні, – ввічливо, але категорично відмовила я. - І на «ти» ми з вами теж не переходили, - ще більш категорично заявила, ловлячи на собі погляд Бояни, у якому проглядала повага.
Моя фраза змусила дівчину, нарешті, замовкнути. Вона кліпала очима, намагаючись переварити той факт, що її щойно поставили на місце. Навряд чи у неї вдома хтось насмілювався вказувати їй на її безцеремонність. Але я була в повному праві, оскільки тут ми всі перебували на рівних, і вона розуміла це. Скороченим ім'ям могли називати мене лише ті люди, до яких я відчувала симпатію, а на «ти» зверталися взагалі лише дуже близькі люди (навіть з Гардом ми перейшли лише на короткі варіанти імені, але продовжували звертатися один до одного на «ви»).
Поки Веселина намагалася заспокоїти свої розбурхані почуття, до нас встигли приєднатися ще дві принцеси, одну з яких я навіть упізнала – це була Ясміна з Боривітряних земель. Мініатюрна дівчина, майже ще дівчинка, боязко посміхнулася мені, теж упізнавши, тихо представилася, і так само тихо зайняла своє місце по праву руку від Бояни. Я з жалем зітхнула, досі не розуміючи, навіщо сюди притягли це ще по суті дитя.
Та, що увійшла другою, була набагато впевненішою. Голос її був сильним і мелодійним, коли вона представлялася слідом за Ясміною:
- Мене звуть Соллі, я з Барсового високогір'я.
Вже присутні теж назвали свої імена і держави, і я лише зараз зрозуміла, чому Вальгард привів мене в їдальню однією з перших – я набагато впевненіше відчувала себе, сидячи за столом і розглядаючи тих, що входили, ніж ті, які змушені були поставати та першими звертатися до вже присутньої компанії.
Соллі зайняла своє місце за столом, а в їдальню увійшла ще одна принцеса, окинула зарозумілим поглядом присутніх (ось вже кому було плювати!) і не менш зарозумілим тоном вимовила:
- Мене звуть Єрмін, я з Вовчого краю. І що б Ви там собі не вигадували, а дружиною майбутнього короля стану я!
Вперше за сьогоднішній ранок (якщо не брати до уваги представлення) Бояна подала голос:
- Ну що ж, в такому випадку вам можна тільки поспівчувати.
Стримати смішок майже не вдалося, сховалася за серветкою, якою промокнула абсолютно сухі губи. Поруч хмикнула, опускаючи погляд, Соллі.
Єрмін же завмерла від несподіванки, і лише через мить опанувала себе і змогла презирливо поцікавитися:
- А ви? ...
- Не смію сама представлятися майбутній королеві, - гмикнула Бояна, так само вивчаючи візерунок на скатертині. Ми всі наслідували її приклад, тому імен наших зарозуміла Єрмін так і не дізналася.
Гарненька компанія збирається!
Ледь остання принцеса розмістилася за столом, як з непримітних дверцят з іншого боку з'явився круглий немов куля невисокий чоловік. Значить, за нами точно спостерігають. А той радісно звернувся до нас:
- Здрастуйте, мої дорогі принцеси, довгоочікувані гості нашого королівства. Лісовий Котячий край в моєму обличчі поспішає привітати вас. Вже дуже скоро ви всі зустрінетеся і з королівським подружжям, і з нашим чарівним принцом, а поки дозвольте представитися: мене звуть Свейн, я розпорядник урочистостей і за сумісництвом організатор ваших розваг. Цей дивовижний місяць ми з вами проведемо разом, і я вам обіцяю, що він стане для вас незабутнім. До його початку вам доведеться зовсім трохи посумувати, хоча ваші провожаті, впевнений, вже запланували для вас щось цікавеньке! Ну а поки ми з нетерпінням чекаємо прибуття ще п'яти принцес. Всього ж вас буде дванадцять. Її високість Орлейт, принцеса Ведмежого краю, необачно вирішила скористатися порталом, тому зараз змушена залишатися в ліжку для відновлення свого здоров'я, і навряд чи зможе приєднатися до нас аж до початку святкових заходів. Але ми всі дружно побажаємо їй якнайшвидшого одужання. А зараз приступимо до трапези. Бажаю всім смачного і не набридаю вам своїм товариством. Зустрінемося з вами та з новоприбулими принцесами вже завтра на сніданку!
Відкланявшись, Свейн зник за тими ж дверцятами, звідки й з'явився. Мабуть, повернувся на спостережний пункт. Ми ж схилилися кожна над своєю тарілкою, не маючи бажання вступати в розмову. Але незабаром тиша за столом почала напружувати. Мене, так точно, та й Соллі поруч зі мною виглядала якоюсь знервованою. Ну що ж, раз більше немає охочих…
- Дорогі принцеси! - звернулася я до всіх присутніх. - Як пройшла ваша подорож? Сподіваюся, вона не була виснажливою?
Нарешті, зав'язалася трохи напружена, але все ж цілком пристойна бесіда. Веселина пожвавилася, почала ставити питання (не всі з яких були доречними), навіть Бояна іноді вставляла короткі репліки. Одна лише Єрмін насуплено колупалася в тарілці, всім своїм виглядом показуючи, що ми не гідні її високої уваги. У загальному, я залишилася задоволена і знайомством, і першим спільним прийманням їжі. Ми з дівчатами змогли довести й спостерігачам, і самі собі, що цілком здатні на миролюбне співіснування.
І тільки набагато пізніше я усвідомила, що нікого зі Східних Островів за столом не було. Чий же паланкін я, в такому випадку, бачила в саду?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 4 5 6 ... 67
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Обери мене, Тетяна Овчіннікова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (1) до книги "Обери мене, Тетяна Овчіннікова"
Галина
Галина 3 квітня 2024 22:45

Дуже цікава книга. Взагалі, обожнюю фантастику, а ще й з таким сюжетом!