Читати книгу - "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"

За зайцями прибігли й лисиці, і барсуки, й кілька оленів і ще бозна хто. І всі вписалися у цей дивний хоровод. 

Змії розгубилися. Захоплені зненацька моєю пісенькою, вони й собі почали пританцьовувати. І скоро вже танцювали цей танок разом з іншими звірями. Родосвіт дивився на мене здивованими очима, він був весь вимазаний слизом і засапаний до того ж.

- Чарівник! Що з ним?

Я кивнув йому і продовжував співати, відчуваючи як під ногами прокидається земля, починає ходити ходором. Я знав що буде далі, і дав знак братові лягти на землю. Вчасно, бо моя пісенька якраз добігала кінця.
Минулого разу батько зупинив мене до того як я доспівав, але тієї миті вся моя надія буда на неї.

Потанцюймо друзі, земля загомоніла,

Землетрус іде, та злива навкруги.

Завії вітряні весело завивають,

Сонце високо в небі задзвони!

І щойно я проспівав останнє слово, як земля під ногами задрижала і роздався страшний тріск! Сонце наче збільшилося у розмірах і стало таким близьким, вітер ревів і збивав усіх з ніг, а злива змішалася зі снігопадом. Дерева загули, а десь ліворуч від нас здригнулася земля і вкрилася тріщинами. Та звірі танцювали колом навколо мене поки і я не впав додолу обличчям, не втримавшись на ногах. 

А потім все стихло. Я не одразу підняв голову щоб подивитися що коїться навколо. 

- Так, тепер я розумію чому батько видав тобі того блокуючого камінця, - спантеличено видав Родосвіт, піднімаючись зі снігу і відчищаючи меча від слизу і льоду. - Співаком тобі не бути, друже. Занадто небезпечно. Жаль, я чув на весіллях можна непогано заробити. 

Я й сам нарешті наважився подивитися що стало з лісом. 

- Не все так погано, еге ж. Кілька-цать дерев повалило, і, здається, у сусідній ущелині зійшла невеличка лавина, але нас хоча б врятовано. 

Він осікся на півслові. І підняв меча у ту ж мить - прямо перед нами стояв чарівник у білих міхах. 

- Яка в тебе чудова пісенька, - мовив він, не наближаючись до нас. Голос його здавався знайомим, але я не міг пригадати де і коли я його чув. - Змусити моїх друзів відволіктися від мого наказу - такого ще не бувало.

Вітер зірвав з його голови каптура і білосніжні міха впали на сніг. В мене забракло кисню.

- Ти! Але чому?

Зеленоокий ворожбит покачав головою:

- Ви влізли туди, куди не мали. І ви бачили мене.

Він склонив голову на бік і придивився до мене:

 - Твої зелені очі…Він й тебе змусив піти шукати то-незнамо-що? 

Тим часом Родосвіт вихопив лука і вистрілив у зеленоокого ворожбита, але той виявився спритнішим, зробив непомітний крок у бік, і стріла впала на сніг перед ним, не долетівши якихось пів ліктя.

- Це зайве, Світочу, - зауважив Вірго.

- Не клич його так! Ти не справжній ворожбит!

- Чому ні? Справжнісінький. І чуб маю, і списа, - він показав на складений спис з срібним кінчиком, приторочений до бока. - Один в один справжній ворожбит. Чи не так?

- Що тобі треба? - аж занадто спокійно спитав Родосвіт.

Той покачав головою.

- Ви ще не зрозуміли? Це кінець вашої чарівної подорожі. Ніхто ніколи не знайде ваших рештків і бісів каштелян вкотре пошиється в дурні, - він насолоджувався власною промовою, я бачив це.

- Я не розумію про що ти…

- Та облиш. Ви не перші, кого Колодар послав загрібати жар замість себе. Тільки йому це не допоможе, Склавіна приречена, так само й він.

Запала гнітуча тиша, і кожен з нас боявся ворухнутися.

- Погомоніли й досить. Хто перший?

Я зробив крок назад, до брата. Ось і все. 

Біля ніг щось зашелестіло, я опустив очі додолу. Дві змії ластилися до моїх ніг, наче коти навесні. Недовго думавши, я подумки наказав їм затримати ворожбита. І тієї ж миті вони поповзли до свого колишнього хазяїна! 

- О, мої маленькі зрадники. З поверненням…Що ви..Що ви задумали?!

Перш ніж я зрозумів що коїться, змії повалили чарівника на сніг і обліпили того наче две товстезні мотузки. Одна з них заліпила слизом обличчя чарівника і той заволав.

Брат не став чекати, щоб побачити що буде далі, підбіг до Вірго, склонився над ним на хвильку, а за мить вже махав мені рукою.

- Швидше!

Ми відбігли на кілька сотень кроків перш ніж він зупинився. Він скинув з себе кожух й виваляв його у снігу. 

- Бісів слиз, добре що мене не зачепило. Ти як?

Я вже знімав свого кожушка і зрозумів що трохи слизу потрапило на шию і руки, й там вже значилися крихітні опікі. Швидко витерся снігом, і витряхнувши одяг, відповів:

- Все добре, я у порядку.

Потім помітив як у братовій руці щось виблиснуло.

- Що це?